Публіцистика

Штучна побожність

Був у моїй редакторській практиці один неприємний випадок. Зазвичай, коли ми готуємо номер журналу до друку, то намагаємося, наскільки це можливо з нашого боку, супроводжувати матеріали такими ілюстраціями, які б відповідали християнським нормам і не викликали чийогось обурення. Але є випадки, які практично неможливо передбачити.

Якось для ілюстрації нам знадобилося фото відповідної тематики. У редакційному архіві знайшлася фотографія, що відповідала усім вимогам: і якраз в тему, і людина на знімкові мала етично-християнський вигляд. Вираз її обличчя говорив саме про те прекрасне почуття, про яке йшлося у матеріалі. Тим більше, що фото було зроблене під час молитви на одному із богослужінь.

Коли ж вийшов номер з друку, нас чекав несподіваний скандал. Виявилося, що людина, зображена на фото, вчинила серйозний гріх і була вилучена із членів церкви… Отакі журналістські віражі…

Про що говорить цей випадок? Про те, що, дивлячись на зовнішність, можна нерідко помилитися. У деяких церквах так пильно слідкують за зовнішнім виглядом, за дотриманням церковних стандартів в одязі, зачісках, рухах, мові, що в результаті на церковних лавах можуть сидіти побожні лицеміри. За правильно одягнутою хустиною може ховатися непокірлива дружина та сварлива сусідка. За «ідеологічно витриманою» зовнішністю проповідника може ховатися гордість, зарозумілість чи навіть блуд.

Натомість, як мені розповідала одна сестра після відвідування американської церкви з так званою «харизматичною» формою богослужіння: «Я ще ніколи не бачила, щоб люди так ревно та щиро молилися. Фарба, якою підведені були очі, текла зі сльозами і змішувалася з рум’янами, але це не мало ніякого значення: на цій молитві майже фізично відчувалася присутність Духа Святого».

Народна мудрість каже: «Зустрічають по одежі, а проводжають за умом». Перше враження може бути оманливим, зовнішність не завжди відображає внутрішній стан людини. Саме це стало найбільшою трагедією фарисеїв, які всі свої сили та старання зосередили на зовнішньому: на правильному дотриманні правил, законів, передань. Але всередині виявилися «повні кісток та нечистоти». Ісус висловився з цього приводу досить жорстко: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину із м’яти, і ганусу й кмину, але найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру». Але Він зауважує: «Це треба робити, і того не кидати!» (Мт. 23:23). Ні, я не стверджую, що зовнішність не має значення, вона здебільшого є відображенням нашого внутрішнього стану. Дозволю собі перефразувати біблійну фразу «Чим наповнене серце, те й одягаємо». Я за те, щоб одяг, мова, поведінка та зовнішній вигляд християнина відповідали біблійній вимозі «як личить святим». Але зосередження лише на зовнішньому, без старань та навчання змінити внутрішній, духовний стан, приводить до трагедії: людина, яка дотримується лише зовнішнього, стає духовною калікою або духовно мертвою.

Слово «фарисей» сьогодні має виключно негативний відтінок: його згадують здебільшого як синонім слова «лицемір». А які спочатку у них були чисті та високі побудження! Впевнений, вони розпочинали правильно, але «найважливіше в Законі покинули: суд, милосердя та віру».

Дав би Бог, щоб у наших церквах і у власному житті кожного віруючого була гармонія між зовнішнім та внутрішнім, між дотриманням правил поведінки і зовнішності та «найважливішим в Законі». Дав би Бог…

P.S. Додаю одну курйозну новину, яка нещодавно з’явилася у ЗМІ. Тут, як кажуть, «було б смішно, якби не було так сумно». Комісія пропаганди доброчинності та боротьби з пороками Саудівської Аравії видала новий декрет, спрямований на «боротьбу з розпустою». Згідно декрету, «жінки з розпусним поглядом» повинні не тільки закривати своє тіло, волосся, лице, але й очі. Ступінь «розпусти» буде визначатися інспекторами комісії під час несподіваних перевірок у громадських місцях.

Оце «золота» мрія деяких ревних борців і у християнських церквах! Скільки ще є таких «експертів з розпусти», які визначають, як і у що повинні одягатися віруючі та які повинні бути їхні очі…

Назад

 

   "  "