|
Привітання
Рекламою нині не здивуєш нікого. Є реклама надоїдлива, нахабна, корисна, нерідко — смішна. А є і трагічна... Почув якось по радіо в переддень Міжнародного жіночого дня чергове привітання. Адресувалося воно усім жінкам. Через декілька днів натрапив на це ж вітання в обласній газеті. Майже того ж змісту і від тієї ж особи. З першого погляду вітання як вітання — гарне, доброзичливе, святкове. Якби... Якби не одна деталь. Це вітання прозвучало з вуст директора спирто-горілчаного заводу. Того заводу, що випускає чи не найнебезпечнішу для жінок продукцію... Директор обіцяє жінкам щастя. Якого щастя? Отого, що прийде (чи то пак, приповзе) за північ додому і влаштує дебош на цілий багатоповерховий будинок? Здоров'я? Отого здоров'я, що прибавилося від синців та побоїв, від недоспаних ночей, які проводила або в сусідів, або в хліві, ховаючись від хмільної половини. Успіхів в роботі? В тій роботі, яка забирає всі сили, здоров'я та час, але все одно не може прокормити дітей та п'яницю-чоловіка, що вже давно не працює? Благополуччя в сім'ї? Якій ще сім'ї? Хіба це сім'я, коли її голова давно втратив голову, а дітей виховує вулиця та підвали? Краси та вічної молодості? Яка краса, коли за таким чоловіком жінка стає схожою на пенсіонерку вже у сорок. Дивно, чи не так? Чи не звучать привітання директора горілчаного заводу блюзнірськи на фоні усього того, до чого призводить продукція його процвітаючого заводу? Чи не звучать як насмішка тости при піднятих келихах: «За наших жінок!» За яких жінок? Отих, що погубила рідина в келихах? Тих, яких ми через кілька годин в алкогольному тумані будемо ганяти по хаті з кілком? Тих, які через важку працю та постійну знервованість втратили свою жіночність?.. Чи може це привітання адресувалося усім жінкам-алкоголікам, яких, ой, як багато зараз є? Тим жінкам, завдяки яким завод і процвітає. Які заради заповітної пляшчини готові віддати свою честь, добробут сім'ї, навіть власних дітей. Вони не дуже і відстають від чоловіків. Недаремно живемо в епоху рівноправ'я. Риторичні запитання на які ніхто не спішить відповідати. Відповідають наші діти-сироти, що ростуть при живих батьках, а потім стають такими ж, як і вони. Відповідають розвалені сім'ї та безіменні могили на цвинтарі. Відповідає врешті-решт суспільство, яке не може викарабкатися з економічних негараздів і намагається зробити це з допомогою прибуткової горілки... Вітаємо вас, жіночки...
|
