Бог дав мені щастя народитися на прекрасній волинській землі у християнській сім’ї. Батьки були простими селянами, але саме у цій родині я став християнином і поетом.

     Як християнству так і поезії мене особливо ніхто не вчив. Сама атмосфера в сім’ї, відвідування богослужінь з найменших літ, віра та життя батьків дали поштовх до богошукань — і це спонукало мене в дорослому віці стати свідомим християнином.

     Дитяча допитливість, відчуття прекрасного, цікавість щодо книг підштовхувала до експериментів з віршами.

     Писати почав ще з шкільної лави. Але, не маючи поряд нікого, хто б міг бути вчителем та порадником, ці вірші не можна було навіть віддалено назвати поезією. Вперше серйозно взявся за поезію, коли було вже за двадцять.

     Як тільки розпочалася перебудова, наважився відіслати свої вірші в єдиний тоді у Радянському Союзі християнський протестантський журнал — і був страшенно розчарований, коли вони через деякий час вони повернулися назад, покреслені вздовж та впоперек. Це серйозно зачепило мої творчі амбіції. Але здоровий глузд змусив мене через декілька місяців ще раз переглянути зауваження — і я зі здивуванням сказав собі: «А все-таки вони праві!» З того часу почав серйозно відноситися до поетичної творчості, звертаючи увагу на літературний, художній та формальний бік своїх віршів. 

     Важливим фактором у моєму творчому зростанні стало те, що я почав зустрічатися зі справжніми поетами, які могли оцінити та зробити аналіз моїх творів, я вчився у визнаних митців, і особливо мені допомогло те, що з 1992 року я став працювати у християнській журналістиці. Я почав більше уваги приділяти творчості, я уже жив нею і у ній. Але найбільшим дарунком я вважаю те, що доля звела мене з Василем Мартинюком, який прийшов працювати літературним редактором у газету «Голос надії», яку я редагував. Він закінчив філологічний факультет, мав свій поетичний доробок і саме він і донині є літературним редактором усієї моєї творчості.

     Те, що я виростав у радянсько-атеїстичні часи у християнській родині, не дозволило мені здобути освіту — я закінчив лише профтехучилище за фахом токаря. Працюючи у газеті, а згодом головним редактором журналу «Благовісник», я вчився самотужки, на власних помилках, на своєму та чиємусь досвіді. Тому, оглядаючись назад, на свій творчий шлях, згадуючи свої помилки та пошуки, я бачу зараз своє завдання в тому, щоб допомогти молодим поетам-початківцям стати справжніми поетами. Це стало однією з причин створення власного сайту. Мені болить, коли чимало християнських видань друкують поетичну сірятину, не турбуючись про високий рівень поезії, коли на богослужіннях звучать недосконалі до примітивізму вірші, які чомусь удостоюються високих епітетів «духовний», «богонатхненний». Мене турбує те, що автори (особливо це стосується християнських авторів) не хочуть сприймати зауваження та критику, апелюючи до того, що, мовляв, їм Сам Дух Святий послав ці рядки. Наша редакція має можливість робити аналіз та редагування поетичних творів, тому на сайті буде публікуватися поезія тільки відповідного творчого рівня. Але разом з тим — і матеріали, які допоможуть початківцям зрозуміти ази, а пізніше і таємниці поетичного світу.

     З Божої милості я мав змогу випустити у світ дві друковані поетичні збірки: «Чекання» та «Дзвони вічності». Перша, правда, складається з двох поетичних збірок — власне збірки «Чекання», збірки «Голгофские лица», у яку увійшли поезії російською мовою, та оповідань. Потрохи народжується чергове видання, яке надіюся бачити надрукованим.

     Багато працюю як автор-публіцист. Друкувався у багатьох християнських виданнях. Крім того працюю головним редактором журналу «Благовісник».

     Одружений, маю шестеро дітей та поки що одну внучку. Проживаю у місті Устилузі, що на Волині.