Поза збірками

Зрозуміти Бога

Я хотів Тебе зрозуміти, Боже!
Я був — як оте кошеня сліпе.
Який в Тебе настрій? На кого схожий?
Досліджував Бога, а —
                                        знаходив... себе.

Я мріяв про зустріч з Тобою, Вічний.
Цей пошук погнав мене у світи.
Хотів подивитись Святому в вічі.
А зустрів... лиш себе на краю самоти.

До Тебе йшов, спотикався об мрію,
чекав: за цим поворотом — небо.
Чекав: Твій образ ось-ось заясніє...
А прийшов... А прийшов, як завжди... до себе.

Чому ж, ну скажи, Всемогутній Боже,
всі шляхи повертають до мене?
Чи Тебе насправді немає, може,
чи невпізнанний Ти, безіменний?

Хтось торкнеться плеча.
                                        По-дружньому так.
Обернуся — а там — Твої очі.
В тих очах я побачу — себе.
                                                  О, як
в них багато мене!
                              Як співочо
Ти звернувся, назвавши по імені:

«Найцінніше, що маю під небом,
що є скарбом для Мене незміренним —
то є — ти. Я приходив до тебе.

Шукав тебе по степах безнадії,
на дорогах, що сам обирав ти.
Я чекав, про зустріч з тобою мріяв
і хотів розказати —
                              правду.

Є одне перехрестя для зустрічі,
тільки там ми обоє — на рівних:
Я з хрестом йшов, в гріхах твоїх грузнучи,
ти ж у небо дивився наївно.

Ти Мене на троні надзоряному
шукав під склепіннями вічності,
Я ж на полі, хрестом поораному,
сіяв зерна святої гідності.

У душу твою карбував, далебі,
завіршовані вічності строфи....

Шукай же, дитино, Мене — у собі,
віднайшовши себе — у Голгофі».

Назад

 

   "  "