Поза збірками

На 80-річчя церкви села Горичів

Першому водному хрещенню, яке відбулося 2 лютого 1925 року -
присвячується

Тріщали злі морози і віхола гуляла,
Лютнева крига міцно вчепилась в береги.
«А, може, зачекаєм, щоб люди не сміялись?
А, може, переждемо ці місяці лихі?»

Тріщали злі морози, а серце лід топило,
А радість била кригу невір’я та пітьми.
І йшли спасенні душі (село усе гуділо),
Ішли, щоб кинуть виклик гріхові та зимі.

І впали злі морози безсило перед ними.
І йшли в холодні води крізь кригу та сніги.
Щоб потім без вагання стежинами вузькими
Іти за Тим, Хто в муках помер за їх гріхи.

І гріла душу віра, хвороби відступили,
І кожен так, як вірив, так щиро обіцяв.
І слухав Той, Хто дав їм вогонь в серця і сили
Й Своє благословення, як Батько, дарував.

І враз настало літо оновлення й свободи,
Міцніла церква в вірі, мужніла і жила,
Світила добрим світлом в часи зими й негоди
І першої любові вогонь в серцях несла.

Попереду чекали ще більш міцні морози,
І віхоли, і бурі, і сніг з дощем в лице,
Війна, розруха, голод, затишшя й нові грози.
Та дякувала церква Спасителю й за це.

І той вогонь не гаснув у жорнах лихоліття,
Безсилий проти нього холодний атеїзм.
І йшли у церкву діти, й буяло свіже віття,
І Бог беріг від світу, де зло росло й цинізм.

Безбожжя злі морози ту церкву не здолали,
Бо гріли душу віра та спогади батьків.
Це хрещення зимове взірцем святим стояло,
Давало сил, наснаги іти шляхом вузьким.

Як вічна естафета, як скарб, як прапор злуки,
Як напрямок, як світло у темряві земній,
Вогонь святої віри уже в серцях онуків
Проводив крізь негоди, сніги та буревій.

Ми хочемо вогонь цей пронести, як святиню,
Бажаємо, щоб кожен із нас його беріг.
І, в вічність увійшовши, у ріднім небі синім
Покласти, як дарунок, Спасителю до ніг.

Назад

 

   "  "