Слово Боже

Могутнє Слово, Наталія Марценюк
До рідної мови, Василь Процюк
"Буває дивне: у страшну жару", Василь Мартинюк
"Все міряється в часі", Сергій Рачинець
Боже Слово, Юрій Монда
"Не хлібом єдиним живемо", Ольга Чорномаз
Читаю Слово, Юрій Вавринюк



Могутнє Слово

Хто народив тебе, могутнє Слово?
Багато хто міркує і питає.
Ти не з’явилося на світ цей випадково,
Хоч і Отця твого не пам’ятають.

Могутнє Слово, ти тоді зродилось,
Коли безмежні вкрили землю води,
І ти над ними птахою носилось
Й не мало ні у чому перешкоди.

Твоя предивна сила за шість днів
Великий і красивий світ створила –
У небі спів пташиний задзвенів,
Лілея ніжні пелюстки розкрила.

Усе зродилось через Боже Слово,
Воно звільнило людство все від сну
І увійшло в серця не випадково –
Щоб дарувати вічную весну.

Воно – чарівне, бо серця лікує,
Воно – прекрасне, бо дає надію,
Воно – могутнє, царство зла руйнує
І втілює в життя велику мрію.
Наталія Марценюк



До рідної мови

Мальовнича, барвінкова,
Українська, рідна мово!
Ти привітна, наче мати,
Милозвучна і крилата.

Ти немов весняна злива,
Наче дівчина вродлива.
Наче тепла літня днина,
Мов усміхнена дитина.

Ти запала мені в серце
Ще в колисці яворовій.
Щоб сьогодні віршем-скерцо
Люд збудити до розмови.

Не про те короткочасне,
Що життя в собі не має.
А про Слово — світло ясне,
Що цей світ перемагає.
Василь Процюк



* * *
Буває дивне: у страшну жару,
Коли земля волає спраглим груддям, —
Тендітний пагін проломив кору
І усміхається щасливо небу й людям.

Чи на дорозі, де, немов на зло,
Рослинам зроблять гроба кам’яного,
Асфальт пробивши, трав’яне стебло
Всім сповіщає про Творця Благого.

Так Боже слово у сухих серцях
Даремно не лежить і не мертвіє:
Комусь на радість, а комусь на жах
Розколе їх й любов’ю зарясніє,
І сповістить усім в ту мить неждану,
Що має силу нездоланну.
Василь Мартинюк



* * *
Все міряється в часі:
І життя, і робота,
В небі сонце незгасне
І хлібів позолота.
І усмішка привітна
Білопінного саду,
І мелодія вітру,
І журба листопаду,
І запалена зірка серед ночі, як свічка,
Та не зміряне тільки
Боже слово повічне.
Тож несу його сміло
І надіюся щасно,
Що душею, не тілом,
Став незмірним у часі.
Сергій Рачинець



Боже Слово

Є, є у світі дивна дивина,
Яка в людині оживає знову —
Це із безодні стрімко вирина
На поклик Бога дивне Боже Слово.

Воно і грізне, як Його хода,
Яка і гори втоптує в долини,
Коли, як повінь, наповза біда
На праведника з рук лихих людини.

Воно ж — ніжніше материнських рук,
Вірніше серця — серця на сторожі,
Коли в спокусах, у стрибку із мук
Душа в гріхах стає дитятком Божим.

Воно — і мед з Ісусових долонь,
А для душі — земні незнані крила.
І той могутній, неземний вогонь,
Що має назву — «Гнів у Божій Силі».

Щасливий вкритий Словом уночі,
А світлим днем — зодягнутий у Слово:
Над ним , як захист — Янголів мечі,
Як вхід у рай, у Божу відбудову.
Юрій Монда



* * *
Не хлібом єдиним живемо,
А словом щоденним Господнім.
У вічних рядках «Одкровення» —
Учора і завтра, й сьогодні.

Не хлібом єдиним. Не хлібом,
Що колосом хилиться в полі...
Не золотим щирим і сріблом,
А Світлом Господньої волі.

Не хлібом єдиним — Любов’ю,
Що в серці розбитім — по вінця.
Бо в тяжкім двобої з собою
Впадемо смиренно на лиця

І скажем: «Господь мій і Бог мій,
Душа моя вибрала Світло!
Обріж її віття засохлі,
Щоб в Силі твоїй вона квітла».

Не в хлібі єдинім потреба,
А в Слові всесильнім Господнім —
У Хлібі, що сходить із Неба,
І вічне життя з Ним приходить.

Не знатиме голоду й спраги,
Хто смак того Хліба пізнав,
І Божого Імені ради
Воскресне останнього дня.
Ольга Чорномаз



Читаю Слово

Читаю Слово. В дивний світ надії
Мене ведуть натхненності рядки.
І серце плаче, тішиться, радіє,
Й спадає пил з історії віків.

Лягають в душу образів лавини:
Мойсей та Йосип, Яків та Ілля.
Ось мудреці з дарами для Дитини,
Там Ірод стежить злякано здаля.

А ось Христос навчає біля моря,
Спішать сліпці, батьки ведуть дітей.
Ось Він хреста несе в святій покорі,
А з тим хрестом гріхи усіх людей.

Сміється з Юди зрадницький цілунок,
Пече в кишені жменя срібняків.
Любов Христа, як вічний подарунок
Слова святі проносять крізь віки.

Знаходжу в них я вічну мудрість й силу,
Вони ведуть в незвідані світи.
Хоч перші кроки ще такі несмілі,
Та з Божим Словом впевненіше йти.

У Слові тім — минуле і майбутнє,
Моє спасіння і моє життя.
Воно відкрило вічну Божу сутність,
Збудивши в серці слово каяття.

Читаю вкотре вічне Боже Слово
І вічність душу в Слово огорта.
І я стаю частинкою Святого,
Який іде до мене із хреста.

Він Словом став живим і життєдайним,
Ввійшов любов’ю в плоть і кров мою.
...Читаю Слово і молюся вдячно,
І знову й знову Божу мудрість п’ю.
Юрій Вавринюк