Різдво Христове

1 2

Різдвяна молитва, Олеся Білоус
Відвічна ласка, Микола Щербак
Святі вогні, Микола Щербак
Йосип, Ольга Міцевська
"В маленькій колисочці серця", Тетяна Свірська
"Кружляє сніг, ховаючи дороги, Тетяна Свірська



Різдвяна молитва

Аж ось благословенний вечір
Повісив ангел над землею,
Зірок хітоном неба плечі
Накрив. І увінчав зорею.

А там, внизу, в старій яскині,
Під знаком ангелів звізди,
Без дому, ніби на чужині,
Рождався вічно світлий Ти.

Ти світлий. Ніч Тобі чувала,
Тебе впізнала вся Земля.
Земля із праху воскресала –
І з нею воскресала я.

На землю, і сліпу, і тлінну,
Пролилось несказанне світло,
Навік засяяло над тінню
В мені… Через далекі літа.
Олеся Білоус



Відвічна ласка

Усе минає, гасне і сплива,
Лише вона над грішною землею
Сріблиться милосердною зорею,
Відвічна ласка Божого Різдва!
Небес прещедра голуба канва
І білий світ над чорною ріллею —
Сам Бог тебе леліє, цвіт-лілеє, —
О, Україно, ти віки жива!
Ти, як і Він, з народження терпіла,
Але рука Господня охрестила
Твій люд, і землю, і твоє буття . . .
Цвітіть, ряснійте, ниви колоскові!
У Нім, у Нім — у Вічному Христові
І доля й щастя, сила і життя!
Микола Щербак



Святі вогні

Ні шляху, ні стежини —
Завія, заметіль. . .
В лице — крихкі крижини
І вітер звідусіль.
А йти і йти ще треба
У темряві степів. . .
Та раптом — що це? — з неба,
Мов янголиний спів.
Немов блискітка — в вічі,
І в сніжній далині
Десь свят-вечірні свічі
Засяли у вікні. . .
Усім, що у дорозі,
І вдома у добрі,
Хто в щасті і тривозі
Жде світлої зорі;
Усіх, що заблудились,
Господь не забува
Всім щедро засвітились.
Святі вогні Різдва!
Микола Щербак



Йосип

Він її покохав за цнотливість,
Чисту душу і погляд ясний.
Але раптом удар — чи ж можливо
Так було помилитися в ній?

Міркував, за яку ж то провину?
То ж, напевно, таки неспроста:
Палко мріяв про власного сина,
А натомість осміяним став.

Ледве стримував серця ридання.
Шепотів лиш одне: «Не прощу!
Вщент розбиті усі сподівання.
Хай іде собі геть — відпущу!»

Трохи втишився біль… Можна й спати —
В серці намір твердий. Але ось:
«Ти не бійся Марію прийняти», —
В сні до нього проказує хтось.

Кожне слово в душі карбувалось —
Він впізнав голос свого Ягве:
«Знай — від Мене усе оце сталось!
Мого ж Сина — Ісусом назвеш…»

Більше вже не шукав він провину.
Знав напевно — усе неспроста.
Мріяв бавити власного сина,
Але батьком Господнього став.

Добре в серці бажання плекати,
Але десь на перетині мрій
Буде вибір — і треба обрати
Божий намір здійснити чи свій.
Ольга Міцевська



* * *
В маленькій колисочці серця
родився Вселенський Спас...
Колись Він зійшов на землю,
розіп’ятим був за нас...
                                 Чи нами?..

Свобода вибору...
Свобода обрати шлях...
Свободу, як вседозволеність,
виношуємо в віках.

І вкотре здригнеться небо,
заплачуть усі святі,
бо нами дороги вибрані
просторі і знов не ті.

І все, здається, намарно,
не видно хибам кінця.
Відкинуті і осміяні
великі дари Творця.

Та відбувається диво —
темряві наперекір
іскра спалахує в серці
і оновлює зір.

Вщент розлітаються догми.
Всупереч усьому,
світлий промінчик віри
нищить гріха пітьму.

Це у чиємусь серці
рождається вічний Спас.
Він знову сходить на землю.
                                 До нас.
Тетяна Свірська



* * *
Кружляє сніг, ховаючи дороги.
Поглинув холод древній Віфлеєм.
А ми, уперто дивлячись під ноги,
за тридцять срібних душу продаєм.

Вона кровить. Вона — суцільна рана.
Але не чути звуків каяття.
Ми кесарю вигукуєм: «Осанна!» —
без ідолів не мислячи життя.

Безумствуєм в невігластві своєму
і за собою палимо мости.
Ми кесареві Боже віддаємо
і щедро стелим пальмові листи.

Усе проходить. Рік, як день, спливає.
Хвилини косить вправно марнота.
А з Віфлеєма зірка осяває,
стежинку до Голгофського хреста.
Тетяна Свірська

1 2