Різдвяна поезія

Християнство в поезії

Різдво Христове

1 2

І пахло немовлям у яслах свіже сіно.
Й дитячі очі — як гірська вода…
Але не знаєш ти, що то не очі сина —
То вічність тобі в душу загляда.

То Сущий Бог невинним поглядом дитини
Таємних душ торкається людських.
Він зазирне у душу князя й сиротини,
Він гляне в очі грішних і святих.

В лукаво-каламутні очі фарисея,
В заплакано-приречені вдови.
Той погляд сколихне згріховлену Юдею,
Яка прийма Месію у хліві.

Не раз із тих очей сльоза тремтливо сплине,
Розбившись об жорстоке: «Розіпни!»
…Ти тішишся, Маріє, сном земного сина.
Дрімає він, заплющив очі сині
І дивиться ще поки мирні сни.
Юрій Вавринюк

Бенкет. Веселощі...

Бенкет. Веселощі. Блиск золота й каміння.
Вечірня тиша. Мекання овець.
Вино і сміх. Ясельця. Запах сіна.
Палац. Хлівець.

Червоний килим. Глиняна долівка.
Вельможні гості. Вбогі пастухи.
Пістрявий натовп. Чоловік і жінка.
Прикраси. Пелюшки.

Сп’янілий регіт. Тиха колискова.
Лукаві очі. Чисте сяйво зір.
Облесливі слова. Проста розмова.
Тривога. Мир.
Дмитро Довбуш

* * *
Володарю світу, о Господи сил!
Ти дав нам Дитя, народився Твій Син!
Палає у серці любові вогонь,
І влада Твоя на раменах Його.

Він дивний Порадник, Князь миру й сердець,
І вічність Його — мов коштовний вінець.
Його царюванню немає кінця.
Хай множиться слово Його у серцях!

Він — Альфа й Омега, Початок й Кінець.
Любов Його вічна, вона не мине.
Терпляча вона і блага над усе,
І кожному радість спасіння несе.

Христос народився! Славімо Його!
Несе Він по світу любові вогонь.
До кожного стукає, просить: «Впустіть,
Вас хочу на Божім суді захистить».

Він стукає, не опускаючи рук,
Як стукає серце — почуй оцей звук.
А стане воно — і стуку нема…
Без Господа — темна пекельна зима.

Володарю світу, о Господи сил!
Ти дав нам Дитя, народився Твій Син!
Палає у серці любові вогонь,
І влада Твоя на раменах Його.
Михайло Михайлюк

Ангельський хор

Як натягнуті струни у хорі стоять хористи.
Їх увага прикута до рук і очей диригента.
Ще лиш мить – голоси їхні гостро і чисто
Зірвуть тишу, підкресливши велич моменту.

Народився Ісус. Кожен з них піднесе свій голос,
Щоб у співі весь світ віддав Йому честь і хвалу.
В землю кинуте зерня. Вони – співають про колос.
Їхня пісня про ниву, готову до жнив, живу.

І звучить АЛІЛУЯ могутньо, в багатоголоссі.
І в гармонії співу чути кожну струну.
Я не чула цього, та серцю раптом здалося,
Що я вловлюю духом в століттях дзвінку луну.

Як натягнуті струни у хорі стоять хористи.
Вони славу готові до краю небес нести.
…Тільки зараз під ними не пасовисько, а місто…
Вони дивно співали, коли вперше молився ти…
Яна Синюк

А ніч тоді була…

А ніч тоді була така глуха,
Така сліпа, що осліпила світ.
І він безтямно рився, наче кріт,
У ґрунті безпросвітного гріха.

І був тягар, і був печалі щем…
Та жевріла надія між примар,
Що прийде ось Месія — дивний Цар —
І розжене пітьму Своїм мечем.

І залунає переможний гук,
І полум’я шугатиме вгорі…
А Він прийшов під сяєвом зорі,
Під шурхіт сіна і копитець стук.

Тоді співали ангели й зірки,
Бо то була вже зовсім інша ніч.
І спали із осяяних облич
Віки чекання і гріха віки.
Василь Мартинюк

* * *
Палестинська духмяна ніч.
Ангелів слово – знакове.
Над печаллю німих стріч
Зірка зійшла від Якова.

Посміхнулось Дитя вві сні
Променем миру світлого.
В піднебесся звучать пісні
Серця мого розквітлого.

Зарум’янилася земля,
Стрінувши Небожителя.
Обживає святе Маля
Бідні земні обителі.

Не збідніло небо, о ні!
Слава небес — однакова!
Палестинську осяяв ніч
Промінь зорі від Якова.
Володимир Сад

* * *
Зійшла предтечею зоря
Над тихим небом Палестини.
І ніч, почувши крик дитини,
Збудила пастуха й царя.

Земля зустріла небеса.
Благословенна будь, Маріє!
В серцях німих надія дніє,
Безсмертям в душах воскреса.

Звучить від ангелів хвала.
В сімействі Діви сталось чудо.
І тільки темна тінь від Юди
По яслах миттю перейшла.
Володимир Сад

* * *
Вона вдивлялась в темні очі неба.
Питала скрушно: «Господи, чому
Твоєму Сину народитись треба,
Там, де немає прихистку Йому».

Вслухалась пильно в перший крик дитяти,
Стискала ніжно пальчики малі…
Отій, що дано небо обіймати,
Чомусь забракло місця на землі.

Не все вона тоді могла збагнути —
Їй не відкрився Божий задум весь.
Але в ту мить так мріялось почути
Всевладний голос з осяйних небес.

— Чому не відгукнулись на потребу? —
Гнітили серце болю шкарваші.
Вона ж в руках своїх тримала Небо…
Воно — тримало Всесвіт у душі.
Ольга Міцевська

Різдво

Запалала свічечка життя,
Що від Духа Божого зачате,
Прийняла Його Марія-мати —
Народилось Божеє дитя.

Мати сліз щасливих не хова,
Не надивляться на Сина очі,
В серці знову ожили пророчі,
Незабутні і святі слова.

Він сьогодні ще спокійно спить,
Благодаті сповнені хвилини.
Що тебе чекає, любий Сину? —
Затремтіло її серце вмить.

І тривога крає, наче ніж:
— Мусить за людей Він постраждати.
І молитву до Отця шепоче мати:
— Вірю, Отче, Сина захисти.

Хоч у Ньому кров тече моя,
Я, земная жінка, — Його мати,
Та прийшов Він Боже Царство дати.
Хай же воля сповниться Твоя.
Лідія Вудвуд

Сяйво Різдва

Гляньте, люди, цей день всміхається,
Як дві тисячі років тому.
Гляньте, люди, Христос рождається,
Тож віддаймо хвалу Йому!

Чули, люди, ця звістка котиться
Вслід усім чотирьом вітрам?
Чули, люди, Ісус народи всі
Закликає в Небесний храм!

Знайте, люди, що, взявшись кригою,
Річка Господа прославля.
Знайте, люди, усе, що дихає
Й квітне — славить Його ім’я.

Вірте, люди, що скоро станеться
Нове Небо й Земля нова.
Вірте, люди, що дні останні це,
Скоро збудуться всі слова.

Подивіться — цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Нам Спаситель-Христос рождається,
Тож віддаймо хвалу Йому!
Лідія Меланіч

Він народився

Він народився. Чуєте оркестр?
То ангели несуть хвалу Отцю.
Він народився. Він прийшов з Небес,
Щоб кров’ю землю освятити цю.

Він народився! Сонні пастухи
Покидали отари між полів.
Він народився! Взявши посохи,
Ішли Царю вклонитися царі.

Він народився. Віфлеєм дрімав…
Дрімала Кафа, Рим і світ увесь…
Усе живе затихло по домах,
Лиш в яслах тихо шелестів овес.

Він народився. Тіні майбуття
Звисали з павутиння у хліву,
І через сон всміхалося Дитя,
Торкаючись м’яких овечих вух.

Він народився, Пастор пасторів,
Облишив світлий трон Святих Небес
І освітив любов’ю бідний хлів…
Він народився. Чуєте оркестр?
Лідія Меланіч

Очікування Різдва

Ще не було Різдва щасливих днів,
Ще світ був повен відчаю і болю,
Він мав любов, та не зустрівсь з Любов`ю,
Яка б його спасала від гріхів.

Ще не було Різдва, та світ ним снив,
Вже мить його надходила невпинно…
Воли жували сіно безневинно,
Коли дверима Йосип зарипів.

Ще не було Різдва, та вже в імлі
З’являлись обриси великої події,
Вже у потуги й стогони Марії
Вслухалась кожна мишка у хліві.

І раптом крик. Родилось Немовля,
Як родяться усі на світі діти,
Та небо почало співати і радіти,
І радісно всміхнулася земля.

На цілий всесвіт в небі заяснів
Гарячий промінь зірки осяйної,
Уже різдвяної, щасливої, святої,
Й покликав у дорогу мудреців.

Вже є Різдво! Відвідав землю Він —
Творець життя і втілення любові,
Хто не жалів Себе й Своєї Крові
І знаний як Ісус і Божий Син.
Василь Мартинюк

Різдвяні сонети

1.
З'явився в Назареті Гавриїл
Й став перед очі лагідні Марії.
Вона стривожилась і опустила вії,
І щось подумати не мала сил.

Бо налякали сяйво й розмах крил
Її, заручену, що у хвилини тії
Весільної чекала веремії
І стільки мала невідкладних діл!

— Радій, радій же, благодаті повна!
Від Господа ти милості достойна!
Господь з тобою! — ангел промовляв.

Мовчала діва. Ангела вітання
Збудило в серці жінки здивування,
А страх — її побожність виявляв.

2.
— Не бійсь, Маріє, дивну благодать
Ти віднайшла у Господа Святого.
Зачнеш в утробі Сина дорогого —
І прийде день Його рождать.

Назвеш Ісусом. Буде величать
Твоє насіння люд зі світу всього.
Він сяде на престолі золотому,
Щоб вічно царювать.

О, не тривожся ти, що не пізнала мужа,
Тебе огорне Божа сила дужа
І злине Дух Святий у повноті.

І Син твій Сином Господа назветься.
Вкладе життя Він до людського серця,
І будуть всі слова й діла Його святі.

3.
Для Бога неможливого нема!
— Хай буде так, як Він того бажає.
І ангела повітря розчиняє —
Й Марія залишилася сама.

Скоріш до родички. О, мабуть, не дарма
Й для неї ангел радість сповіщає.
Хай щире серце інше привітає,
Бо щастя більшає, як ділиться двома.

Вуста торкнулись вуст Єлизавети —
І їй відкрились Божії секрети:
— Господня мати ось прийшла сюди!

Благословенна ти між жонами у світі,
Благословенний Той, що маєш народити,
А як повірила — блаженна назавжди!

4.
Йде Йосип з Назарета, з Галілеї,
З Марією в юдейський Віфлеєм.
Додав цар Август до своїх проблем —
Переписати люд землі своєї.

Ось місто батьківське. Кімнат ні однієї
В заїздах не знайшлося. Що ж робить?
Вагітній жінці треба відпочить,
Та й близько пологи у неї.

Вертеп вони нарешті віднайшли,
Де вівці скупчились і кози, і воли...
Тут світ зазнав небаченого дива!

...Марія Первенця натхненно сповила.
Подяку Богу стримать не могла —
І по щоках пливла сльоза щаслива.

5.
Так тепло пастухам біля вогню.
Отара, утомившись, спочиває.
Ніч навкруги. А полум'я шугає —
І видно поле й стоптану стерню.

Ой, що за світло, що за чудеса?!
Це ангел, ангел у Господній славі!
І пастухи тремтять бувалі й браві —
Десь їхня мужність загубилась вся.

— Не бійтеся, бо дивне відбулось —
Спаситель народився вам, Христос.
У Віфлеємі Він, у яслах, в сповиточку.

І Боже військо ув отій порі
Зійшло із неба в одязі зорі
Й співало славу Богу і Синочку.

6.
У Віфлеєм зі сходу мудреці
Ідуть вклонитися царю Юдеї,
І не жаліють старості своєї,
І кожен має скарб в своїй руці.

Ясна зоря показує їм путь,
А Божі ангели від зла застерігають.
Хоч очі Ірода на Немовля чигають —
Йому Спасителеві шлях не перетнуть.

Ось віднайшлася пресвята родина.
І впали ницьма на пошану Сина,
І не соромились щасливих сліз,

Бо Бога бачили вони, а не людину.
І щире золото, і ладан, й смирну
Для Нього кожен зі скарбів приніс.

7.
Ісусе мій, Твій ангел сповістив
Й мені Твоє народження щасливе,
І думав я: «Хіба оце можливе?» —
Вилазячи з думок, як з чагарів.

І так Дитя побачить захотів!..
Невір'я переміг в жахному герці.
І віднайшов Тебе в своєму серці —
І плакав радо, і благоговів.

Тоді Тобі приніс за радість неймовірну
Хвали палкої ладан й смирну —
Спасенний я, від смерті втік!

І хочу, щоб отримав Ти від мене
Ще й діл любові золото червлене
На доказ вдячності повік.
Василь Мартинюк

Ніч ясна

Ніч ясна. На небі ниві
Зорі золоті тремтять.
Очі матері щасливі
Пестять поглядом дитя.

А від ясел світло ллється
На Маріїне лице.
Мати плаче і сміється
На велике диво це.

Ніч ясна. На небі ниві
Зорі золоті мовчать.
Нині ангели щасливі
Сповіщають благодать.

Кличе в радісну дорогу
Зірка високо вгорі.
Мудреці ідуть зі сходу
І несуть свої дари.
Василь Мартинюк

У Віфлеємі

У Віфлеємі, в тихім Віфлеємі
В ніч зоряну з’явився в тілі Ти,
На вбогій, з сіна мощеній постелі
Дитятком закричав на всі світи.

Надію провістив дитячим криком,
І ангелам утіхи не втаїть:
— Пастуше, чи старий, чи юний віком,
Йди, подивись, як Він блаженно спить!

А світла, світла — аж до Віфлеєма!..
А світла, світла — боляче очам...
Йдуть пастухи і мають віру певну,
Що Господа вони побачать там.

Ось вулиці міські, ось промені з вертепу.
А може, тут улюблене Дитя?..
Хтось двері відчинив на їх душі потребу,
І бачать всі — родина пресвята.

Усміхнена Марія, Йосип радий
Показують на Спаса в сповитку.
А Він лежить, рожевий, безпорадний,
І радість випромінює тремку!..

Співали всі хвали натхненну пісню,
І миром віяло з Його чола...
Це Він Дитям зійшов на землю грішну,
Щоб перемога над гріхом була.

У Віфлеємі, в тихім Віфлеємі
В ніч зоряну з’явився в тілі Ти,
На вбогій, з сіна мощеній постелі
Дитятком закричав на всі світи...
Василь Мартинюк

Покажи мені сяйво зорі

Покажи мені сяйво зорі,
Що над містом зійшла Віфлеємом,
Щоб, нарешті, я серцем прозрів
В цьому грішному світі моєму.

Щоб розмерзлась душа, розцвіла
І тягар свій зняла, наче камінь.
Я не хочу щоденного зла,
Закриваю ридання руками.

У молитві Господнє ім’я
Кличу, доки надія не згасла.
Може, я вже насправді — не я,
А — лиш тінь в цьому просторі й часі?

Скільки маю пройти ще доріг,
Щоб себе віднайти і не впасти?
Покажи мені сяйво Зорі,
Без якої — ні долі, ні щастя.
Сергій Рачинець

Різдвяне

Змовкає нічна Палестина,
Затихли, завмерли поля.
Напоєна спокоєм ночі,
Дрімає юдейська земля.

А небо так низько схилилось,
Бо ж часу прийшла повнота.
Схилилось, щоб Сина віддати,
Месію, Ісуса Христа.

Турботливо так нахилилось,
Неначе прощається з Ним.
Ще кілька хвилин – і Син Божий
Назветься Сином людським.

І ось запромінилось небо,
Зійшла, засвітилась зоря,
Промінням своїм сповістила
Про втілення Бога-Царя!

Христос не прийшов царювати,
Прийшов, щоб звільнити, спасти,
І Церкву Свою збудувати,
До шлюбу її довести.

Прекрасна зоря Віфлеєма,
Над шляхом вузьким не згасай,
Гори і у серці моєму,
Небесним теплом зігрівай!

Бо храм мого серця — для Бога,
Він там поселився й живе,
І голосом повним любові
У небо до вічності зве.
Володимир Сад

* * *
Велика благочестя таїна
Зорею спалахнула незгасимо —
Благословенна Діва і Жона,
Свята Марія народила Сина.

Радіє світ, народи, племена.
Із неба даний знак: прийшов Спаситель,
А з Ним Його священні імена —
Він Пастир Добрий і Благий Учитель,

Порадник, Дивний, Цар, Еммануїл,
І влада на раменах Князя Миру.
Найдивовижніше зі всіх світил
Зійшло і запалило в серці віру.

І правда над народами зійшла,
І в повний зріст над світом стало Слово,
Як Світоч і Колос над царством зла,
Благословенний день — Різдво Христове.
Володимир Сад

Перша зірка
(Спогад)

Велика таїна в роках не згіркла.
Ну, з чим її ще можна порівняти?..
Святвечір... і Пречиста Перша зірка,
Яку шукали в небі оченята.

Найперша Зірка! Як вона світилась!
Дивилась в чисту душу з високості.
А серденько в одвіт їй так молилось
До сокровенної сльози, святої млості...

І так побожно, щиро сповідалось
Перед Народженням Господнього Дитяти,
Що в пам'яті на все життя зосталась
Та Перша Зірка, що принесла в хату Свято.
Надія Кметюк

Святий вечір
Посвята рідним

Мов таїна, мов диво-мрія,
Приходить Вечір цей до Тебе.
Прекрасна зірка вже зоріє
На темнім оксамиті неба.

Найперша зірка, срібна-срібна,
Така божественна і ясна.
Весь світ схилився на коліна,
І свічка на столі не гасне.

Молитва... Тиша... Мить прекрасна...
В душі — і радість, і надія.
Дитятко Боже — вже у яслах,
І молиться над Ним Марія.

З небес злетілись янголята,
Молитвенно затихли люди.
Прийшло на землю добре Свято,
Звершилось незбагненне чудо.

Сім'я сідає до Вечері,
Святі Батьківські побажання.
Святвечір відкриває двері
Сердечним, щирим віншуванням.
Надія Кметюк

Колискова для Божого Сина

Спи, Маленький Божий Сину!
Люлі-лю, Святе Дитя.
В добру, зоряну годину
Ти почав земне життя.

І Тобі, що всю Вселенну
Нам тримаєш у руці,
Ми вклоняємось натхненно,
Як вклонялись мудреці.

Ладан, золото та смирну
Ніс Тобі Далекий Схід.
Ми ж — Вкраїну вільну, мирну,
І душі, і серця цвіт.

Люлі-люлі, Божий Сину!
Спи, Малесенький, засни.
Ангелятка — на колінах,
Принесли для Тебе сни.

Розпростерли білі крила,
І тремтить легенький пух.
Тут — Любов і Божа Сила,
І Святий Небесний Дух.

Над Тобою — Божа Мати
Проронила дві сльози...
Світ ще прийде Вас вітати,
З Вас напише образи.

І в віках, тисячоліттях
Буде линути цей спів.
І батьки продовжать в дітях
Віру прадідів-дідів.

Люлі-люлі, Божий Сину!
Спи, Малесенький, засни.
Колискова з України
Ніжно ллється в Твої сни.

Хай ніщо не потурбує
Твій Дитячий Божий сон.
Хай у Всесвіті панує
Колисково-світлий тон.

Спи, Маленький Божий Сину!
Люлі-лю, Святе Дитя.
Спи і знай, що Україна
Береже Твоє ім'я.
Надія Кметюк

Свято надії

Свято надії, що завжди з Тобою, —
Вічне Пречисте Різдво.
Божа Любов постає над журбою
В серці страждальному — Бог.

Діви Святої й Дитяточка лики
Світять крізь терни й пітьму.
З княжого роду ідуть три владики,
Йдуть поклонитись Йому.

В світлу поезію тихої ночі
Ллється мелодія зір.
Діви Терплячої лагідні очі
Вмиті в криштальній сльозі.

АУЄ, Маріє! Святе Твоє лоно...
Послух... Покора... Любов...
Хай береже Вас з Дитятком, Мадонно,
Світло моїх молитов.

Ти народила в убогій яскині,
Бо ж не пустили ніде.
Я заспіваю Господній Дитині,
Я притулю до грудей:

Спи Вифлеємське Дитятко кохане,
Очка свої зажмури.
Музика зір, мов прекрасний орнамент,
Світиться дивом згори.

Хай Богодух коронує Вселенну.
Досить вже горя і сльоз.
Возвеселіться, співайте натхненно,
Бо народився ХРИСТОС!
Надія Кметюк

Святий вечір

Мов таїна, мов диво-мрія,
Приходить вечір цей до тебе.
Прекрасна зірка вже зоріє
На темнім оксамиті неба.

Сім'я сідає до вечері,
Святі батьківські побажання.
Святвечір відкриває двері
Сердечним, щирим віншуванням.
Надія Кметюк

Нова зоря

Нова Зоря засяяла над світом
По милості Великого Творця,
Щоб очищали ми — Господні діти
Її промінням душі і серця.

Нова Зоря звістила нам новину,
Яку несуть народи з уст в уста,
Благословляючи ту зоряну годину,
Як світ побачив юного Христа.

І непорочний Агнець, так пророче
Народжений під золотом зорі,
Вдивляється сьогодні в наші очі,
Проміниться добром на вівтарі.

Христос рождається, щоб вічно бути з нами!
І знову світ вітає те Маля!
Бог є Любов, яка не перестане,
І сяє в небесах Нова Зоря!
Надія Кметюк

Різдво

Різдво! Величне свято серця —
Во ім'я істини і вічності життя.
Пречиста Діва Богоматір'ю вже зветься,
І німбом святості осяяне Дитя.

Серед мільйонів свіч, що нині сяють,
Моя різдвяна свічечка горить.
І міріади зір з небес вітають
Цю неповторну мить, різдвяну мить.

Маленький Бог, покладений у ясла,
До сліз зворушує серця і душі знов.
І воскресає в тих серцях, де вже погасла,
Дитятка Божого освячена Любов.

Різдвяне свято — вічне й неповторне:
Хтось молиться, хтось хоче каяття,
А хтось цнотливо-трепетно пригорне
І вперше поцілує це Дитя...

Так довго марив світ і світу снилось
Небесне сяйво Божої зорі.
І ось Дитятко Боже народилось,
Щоб сяять у віках на вівтарі!

Накинувши посріблену мережку,
Милують око голубі сади.
І Сам Господь благословляє нині стежку,
Яка веде до свята коляди.

Облагородженою, світлою ходою
Ступає по землі святе Різдво —
Із таїнством вертепу, з колядою.
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! СЛАВІМО ЖЕ ЙОГО!
Надія Кметюк

Різвяне слово

Стражденні і покривджені, і хворі,
Возвеселіться в цю врочисту ніч!
Возрадуйтеся всі, хто нині в горі,
І зойки втріть, і сльози втріть із віч!

Святе Різдво! О юність споконвічна!
Царі вклонились, зорі мерехтять.
Беззахисне Господнє й Чоловіче
В людські долоні віддане Дитя.

Людино! Чуєш: будь, як світлий Ангел, -
І втілюй мир в трудах твоїх земних!
Завісу відхиливши, Божий Агнець
Введе тебе в глибини таїни.

Людино! Чуєш: будь, як Чиста Діва, -
Віддайся в розпорядження Небес.
Господнє провидіння – вічне диво –
Осяє шлях земний, полегшить хрест.

Людино! Чуєш: будь, як добрий Йосип, —
І слабкість і невинність захисти!
Ісус Христос, рожденний нині, просить:
Любов’ю серця до небес рости!

І пастушком іди в шуканнях Бога,
Вклонись, знайшовши, як вклонився цар, —
Й зболіле серце, сповнене тривоги,
Наповнить благодаті світлий дар!
Надія Кметюк

Освячує Вселенну вічна радість

Так тихо-тихо стало на землі,
Гойдаються дерева в білих тогах.
Знов серце бачить ангела політ,
Молитвословить з зіркою до Бога.

Сніжисті ружі, лілії, євшан
Різдвяно вимальовують морози.
Над свічечкою молиться душа,
Роняючи на землю вдячні сльози.

А світ непевний, світ такий крихкий,
Вмивається у хвилях благодаті,
І зойком породіллі крізь віки
Освячує вселенну вічна радість.

Ідуть снігами юні посланці,
Предивну тишу сколихнув дзвіночок.
Тримає Діва зіроньку в руці,
А в яслах спить народжений Синочок.
Надія Кметюк

* * *
В короні Неба — золота колиска.
Блакитноперий Ангел нахиливсь.
Вселенна... І зоря пречиста зблизька:
Ісус Христос від Діви народивсь.

Божественно. Пресвітло. І казково.
У діадемі Вічної Краси
Дитятком Споконвічне стало Слово,
І світ Його Молитвою зросив...
Надія Кметюк

* * *
Десь із глибин високих світлих марев,
Де розпрозорюються крильця в Янголят,
У тиху ніч до вбогої кошари
Молитва Божа лине... Свято свят:
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ! Велике вічне диво —
Животворяща Істинна Любов.
Благословенна мить — всміхнулась Діва
З Дитятком — в ореолі молитов.
Надія Кметюк

* * *
Різдвяні троянди в букеті палають,
Дзвіночки пролили на світ голоси,
Красуні ялинки гірляндами сяють —
Запрошують в свято добра і краси.

Молитвенно-чистим і ніжно-родинним
Це свято приходить до кожного в дім.
Дитятко Ісус йде до серця людини,
З небес несучи Свій Божественний німб.

А в небо різдвяна молитва хай лине,
І в ній — наша віра, надія, любов
До Того, Хто з іменем Божого Сина
До кожного серця сьогодні ввійшов.

Минули ті дні, як на рідній землиці
В нас Бога вбивали, калічили дух.
Але на Свят-вечір в батьківській світлиці
Ми в серці ховали Христа від наруг.

Минули ті дні, любі сестри і браття,
З Христовим Різдвом! Не соромтесь сльози.
Сьогодні немає ні зла, ні прокляття.
Є люди і Бог, Бог Добра і Краси!
Надія Кметюк

* * *
Розцвіте серед зими різдвяна квітка,
Як молитва розцвітає у душі.
Знов покличе золота прекрасна зірка
До Святої Вифлеємської землі.

Тут весь світ з любов'ю колихає
(Бо й молитва, й колискова — на устах)
І голубить, і до серця пригортає
Ніжного маленького Христа.
Надія Кметюк

* * *
Христос прийшов до нас, і стало світло,
Мов Сонце народилось для землі.
І білим снігоцвітом все розквітло,
І ангел ніс нам зорі на крилі.

В убогому вертепі стало ясно —
Благословив це таїнство Господь.
А Син Його лежав сповитий в яслах,
Маленьким Серцем промовляючи: приходь!..

Осяяний вертеп запрошує до себе,
Дух таїнства не сходить з його стін.
А Він — Христос — вже дивиться із неба,
Як йдуть і йдуть до Нього на поклін...
Надія Кметюк

* * *
Зірки посипались додолу,
Цілують Ангели сніги.
І заквітчавши душу кволу,
І затопивши береги,

Благословенна Небесами
Велика радість, мов ріка,
Тече Господніми світами —
В свічках, в молитвах і зірках…

Сніги… Дороги… Мрії сині…
Святиться звіздами Різдво.
Блаженні ті, що плачуть нині, —
Прийшов, прийшов на землю БОГ!
Надія Кметюк

* * *
О Різдво! Розпроміниться серце
Від пречистого слова — Любов.
Божа ласка і радість проллється
В тишу рідних домів і церков.

Ця гармонія світла й молитви!
У сльозинці душі — промінець.
Бог прийшов, щоб весь світ возлюбити,
Бо Любов — це найвище з мистецтв!
Надія Кметюк

* * *
Земля і Небо! Небо і земля!
Господь благословив усе на віки:
Зірки і квіти, гори і поля,
Моря, озера та блакитні ріки.

Це — Божий світ, і ти у нім — дитя.
Бог дарував тобі своє найвище чудо.
Бог дав тобі прекрасний дар — життя.
Світись життям, світись на радість людям!

Неси цих Десять Божих Заповідей в світ,
Щоб вберегти усі Його творіння,
Гармонію і вічний дивосвіт,
І Божу Правду, й Боже Воскресіння!
Надія Кметюк

Дорога до Царя

Які важкі ці перші кроки!
Дорога вперлась під ребро.
То дощ згори, то прірви збоку,
То снігом далі замело.

Та за зорею не згубитись
І не зійти на манівці.
Спішать уклінно поклонитись
Святому Богу мудреці.

Хоча мета свята і чиста,
Та довго йти за горизонт.
Здається, поряд уже місто,
Але ще вистачить пригод.

Та пам’ятай: важкі хоч кроки
Серед каміння і тривог,
Та перший крок тобі назустріч
Зробив із неба вічний Бог.

Він залишив багатство й славу
І вибрав ясла у хліві,
Щоб перший промінь у темряві
Шляхи осяяв вузлові,

Щоби вела до перемоги
Небесна зірка-пілігрим,
Щоб люди йшли назустріч Богу,
Бо Він іде назустріч їм.
Юрій Вавринюк

* * *
о. Максиміліанові
Кому з людей довірити Святе?
Кому з людей Дитя охороняти?
Ти — обраний, в твоїм саду цвіте
Трояндою любові Юна мати.

За спиною сміються вороги,
Бо не для них прекрасна таємниця,
Що сповнений натхнення і снаги
Ти, Йосипе старий, — найперший лицар.

Ти, Йосипе, не зрадив до кінця,
Протистояв нестаткам, бурям, бідам.
Тебе любила, знаю, жінка Ця, —
Найкращого з усіх синів Давида.

Тебе любив як рідного Малюк,
Ти й був такий для малюка земного,
Йому віддав тепло та ніжність рук
І все, що тільки міг, зробив для Нього.

Тож хай собі сміються вороги,
Бо їм не пощастило зрозуміти:
Що Йосип — лицар, сповнений снаги,
Якого не можливо не любити.
Галина Манів

Різдво

Як день весни, що заходу не знає,
Як мудрості живої торжество,
Як сім небес, що в шибці кожній сяє,
Господь наш людям дасть у дар Різдво.

І ось вночі накресленим порядком
Над немовлям в колисці — над Царем —
Засяяла зоря, щоб стати нам світанком,
Прозорливцем віків й поводирем.

Дитя наділять щедрими дарами
Волхви зі сходу. Та чи зможеш ти
З людьми їх порівняти і серцями,
Які Йому приносим, як світи?

Йому до ніг, Хто жив не як лінивий,
А, зруйнувавши пекло вогняне,
Своїм життям заплатить в час великий
За душ людських безсмертя осяйне.
Юрій Камінський,
Переклад з Російської Василя Мартинюка

Народився Хліб

Віфлеєм — дім хліба.
Я — хліб життя.
Ісус Христос

Голодний невимовно світ.
Він хліба життєдайного шукає.
Хоч плоть, здається, зовсім не болить,
Але душа і мліє, і ридає.

Волає мозок: «Де пожива, де,
Яка дасть пружності не тільки крові,
Яка і дух з безсилля підведе?
Де хліб смачний, поживний хліб любові?

Юдея ним багата? Може, Рим?
Краї далекі чи місця таємні?
Коли насичусь хлібом пресмачним?..»
І хліб життя з’явивсь у Віфлеємі.

У Домі Хліба народився Хліб!
Хліб милості, надії й оправдання,
Який з любов’ю заглядає вглиб
Сердець
й дає Себе на споживання!

У Домі Хліба народився Хліб!
І відчаю розсипалася глиба.
І світ, який від голоду осліп,
Прозрів, коли того наївся Хліба.

Ісусе мій — Ти Хліб! Твоє Різдво
Величне радістю й метою благородне.
Тебе скуштує зболене єство —
Й ніколи не залишиться голодне!
Василь Мартинюк

* * *
Мовчить зачумлена гріхом земля,
І тільки з неба голос віщий:
«Спасіння явить Боже немовля
крізь вихор епохальних зміщень».
Дрімає галілейський Назарет.
Заручений з ім’ям — Марія,
Господній янгол від віків рече:
«Радій, благословенна, за надію... »
Потужний чинить милість з роду в рід,
І величають душі Спаса
За той єдиний шлях з усіх доріг,
Що він із вічності — над часом.
Благовістила істина земним,
Що в ній — ні тіні, ані плямки,
В ній — слава Богу, і землі всій — мир,
І людям — добра воля зранку,
Коли роса запліднює любов
На вірність, на дієвість й працю,
Щоб кожній крапельці життя був Бог
Без людськослівних варіацій.
Петро Ящук

* * *
Як сяяла зоря! Як пахло сіно!
У сповиточку спало Немовля
— Господня Сутність вічна і єдина,
Яку всі наші немочі болять.

Яку болять всі пристрасті й лукавства,
Відверта... тайна, та — нечистота.
Душе моя, прозри. Прозри й покайся,
Зніми із себе чорну тінь хреста.

І цвяхи вийми з Божих рук всесильних —
Сльоза твоя пребуде неземна!
Якою мукою Христу чоло зросило!..
Хоч зараз вже Його не розпинай.

Бог не бажав ні жертв, ні цілопалень,
А тіло Синові приготував.
Ще Ця нога на землю не ступала,
Ще Ці уста не мовили слова...

Лукавий світ мечем добра розтяти
(Одвіку не було таких народжень!)
Прийшов Господь беззахисним Дитятком,
Щоб «виконати волю Твою, Боже».

Він на землі — хвилина по хвилині —
Дитя Небесне, чисте і святе.
Марія бачить в Ньому тільки Сина,
А це Спаситель світу вже росте.

Спаситель світу гордого та злого
Принизився до праведної плоті.
Безкомпромісний, безкінечний Логос –
І докір самоправедним чеснотам.

Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали, до гріхів готові.
Скінчився вік Старого Заповіту —
Була вже ера по Різдву Христовім.

Пливла зоря небачена над світом...
І деревом ще був Господній хрест,
Він ще гойдав густе мовчазне віття
Під пильним поглядом зачинених небес.

Пливла зоря небачена над світом...
А люди спали й сни дивились зайві.
І незбагненна вічності палітра
Вбирала в себе те небесне сяйво.
Ольга Чорномаз

Втілення

Величний, святий, неосяжний,
Надзоряних сфер Володар,
В могутнiй субстанцiї Слова
Всього свiту Творець i основа
Прийшов до овечих кошар.
Далекий i близький,
Слабкий та могутнiй,
На сiнi Син Божий лежить.
Щоб там, на Голгофi,
Для мене, для тебе
В блакитнеє небо
Дорогу спасiння вiдкрить.
Ласкавий i добрий,
Для хворих утiха,
По грiшнiй землi Вiн пройде.
I злодiя-митника,
Грiшницю жiнку,
Для вiчних осель вiднайде.
Пастух i мудрець,
I багатий, i бiдний
До свiтла живого iдуть.
Бо лиш з Вiфлеєма,
З нового Едему
Для спрагнених рiки течуть.
Юрій Вавринюк

* * *
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.

Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.

Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.

Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.

Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»

Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.

Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.

Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.

І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.
Юрій Вавринюк

Народження надії

Похмуре небо сумувало,
Сховалось сонце із жалю —
Адама й Єву виганяли
Назавжди з Божого раю.

Усе пропало — щастя, мрії,
Спокійне, радісне життя.
Нема рятунку чи надії,
Нема в Адама майбуття...

Хіба нема? Адаме грішний,
Бог є любов!
Настане час, в північній тиші
З тобою стрінеться Він знов.

Сріблястий місяць буде знову
Пливти у тиші міст і сіл,
На древню землю Віфлеєма
Зійде з небес Еммануїл.

Він зможе щастя повернути,
Сльозу утерти із очей
І від ворожої наруги
Спасти загублених людей.

Він зможе з рабства відкупити
Планету, зболену гріхом.
Щоб ти і я могли вдихнути
Свободу, втілену Христом.

І щоб зустріти знову Бога,
Щоб рай загублений знайти,
Потрібно всім у ясла вбогі
З простою вірою прийти.
Юрій Вавринюк

Агнець

Хилився хлів убого. Старі рипіли двері.
Далекий гомін міста лякливо повз у кут.
Свята сім’я над сином молилась по вечері.
Осли ліворуч ясел всі збилися у гурт.

І пахло сіно полем. В кошарі спали вівці.
А в яслах — новий житель дивився перші сни.
Він був такий маленький. По глиняній долівці
Його маленькі ніжки ще й кроку не пройшли.

Спросоння посміхався, здригались злегка очі,
Як в сонного ягняти, що спало край ясел.
Вони з’явились разом, в одну годину ночі
Якраз у тій кошарі, де спав старий осел.

Мале ягня дрімало, невинне і покірне,
Не знало, що чекає його у майбутті.
Не знало, як-то доля його жорстоко кине,
Які-то перевали високі та круті.

Радіти буде сонцю, травинці між камінням,
Стрибатиме щасливо по березі життя...
Та раптом все це зникне, і вечором осіннім,
Як чорний коршун з неба, так люди налетять.

Його, невинне, чисте, пов’яжуть та без жалю
За гріх чужий як жертву у храмі принесуть...
Та ще було далеко до того зблиску сталі,
Ще поки мирно спали ягнятко та Ісус.

Не знали мати й батько, яка в них спільна доля,
Що жертвою за когось обом їм треба стать...
Вони щасливо спали. І сіно пахло полем,
І тесля ще не скоро почне хреста тесать.

Ще десь зірки в пустелі стежини прокладали
Для тих, кому відкрилось народження Царя.
Про мир небесний людям ще ангели співали
І тільки-но вставала від Якова Зоря.

Ще довгий шлях чекає на Того, Хто любов’ю
Освітить з неба людство, гріховне та німе.
...А я хреста вже бачу: на нім стікає кров’ю
Той Агнець, що на Себе гріхи мої візьме...
Юрій Вавринюк

* * *
Зоря стояла прямо над вертепом
І заглядала мовчки з-за плеча
Марії-матері. І небом
Пропахли ясла. Капала свіча.

Тримала ніжно сина в сповиточку,
Співала стиха. Щастя — аж до сліз!
«Що жде тебе, маленький мій синочку,
Яку ти долю в світ оцей приніс?»

Вдивлялась пильно в очі немовляти,
Не вірилось: яка велика честь!
Та й звідки їй, такій щасливій, знати,
Яким важким голгофський буде хрест,

Яким болючим стане материнство,
Коли заб’ють, як в власну руку, цвях…
А поки що безхмарністю дитинства
Зоря його благословляє шлях.
Юрій Вавринюк

Розкажи мені, зіронько

Пітьма вповила надвечір’я.
І ось вже зірки мерехтять.
Вдивляюсь в далекі сузір’я —
Хто зміг би мені розказать
Про давні і дивні події?
Святе народилось маля.
В пісні колискові Марії
Вслухались і Небо й Земля.

Розкажи мені, зіронько,
Проспівай мені, мила!
Та мелодія ніжна, врочиста, свята.
Тільки ти пам’ятаєш час, коли народила
В ніч різдвяну Марія Ісуса Христа.

Минуле покрилося пилом.
І тільки тоді, як в цю ніч,
Ті ж самі зірки мерехтіли.
Протягом довгих сторіч,
Іскринки небесної слави —
Прекрасне, величне, святе —
Співають «Осанна» і «Слава».
Погляньмо ж на небо нічне!

Розкажи мені, зіронько,
Заспівай мені, мила,
Та мелодія неба врочиста, свята.
Тільки ти пам’ятаєш час, коли народила
В ніч різдвяну Марія Ісуса Христа.
Світлана Касянчик

* * *
Сказати — просто слів не вистачає,
А серце сповнюють найкращі почуття:
Христос родився! Вся земля вітає
Святе, пречисте, Божеє Дитя!

Прийшов Господь у тілі Немовляти.
Старенькі ясла, сіно, пастухи…
Йому велів Отець на Себе взяти
Усього людства скоєні гріхи.

Різдвяна ніч — і радість понад світом:
Співають ангели, нова зоря горить!
Щоб всіх людей Своїм теплом зігріти,
Прийшов Ісус у цю священну мить.

Немає свята більшого для мене,
Я відчуваю Божу благодать!
Самотнє серце, й досі не спасенне,
Чому Різдва не хочеш святкувать?

Хай плаче серце з радості і щастя!
Як мало в грудях місця для душі!
У день Різдва хай мрії всі здійсняться!
Але одну для Бога збережи:

Своє життя — дарунок найцінніший,
Який з любов’ю прийме Немовля.
Сказати — просто слів немає більше,
Нехай говорять наші почуття!
Лариса Козинюк

Різдво Христове

Різдво, народження Ісуса,
Чи є ще більше свято на землі?
До Нього усім серцем пригорнуся
І поцілую рученьки малі.

Ці руки сонце яснеє держали
І розсипали в небесах зірки…
В ці руки люди люто забивали
Великим молотом залізнії гвіздки.

Схилилась Мати над Дитям Господнім,
До серця пригортаючи Його.
Всі діти Божі до Христа сьогодні
У молитвах звертаються кругом.

О Боже мій! Спасителю єдиний!
Любов’ю народись в моїм житті,
Щоб на землі до кожної людини
Я виявляла почуття святі.

Різдвяна ніч за літній день ясніша,
Вогнями вишита негаснучих зірок…
Яка свята, яка прозора тиша —
Я чую ангелів у небі кожний крок.

Заглянь у ясла, де так пахне сіном,
Там твій Господь народжений лежить.
Ти перед Ним схилися на коліна
Й запам’ятай оцю священну мить.

Коли тебе Його тепло зігріє,
Коли до тебе посміхнеться Він,
Душа твоя ніколи не посміє
У серці загасити Божий дзвін.

Хоч проминуло два тисячоліття,
Але Ісус народжений — живий!
Він і тобі дарує довголіття,
Коли живе у серці Дух Святий.

Різдво, народження Ісуса,
Чи є ще більше свято на землі?!
Відтак святкуйте його, любі друзі,
У місті кожному і в кожному селі.
Лариса Козинюк

* * *
Коли діти приходять у світ,
В небесах посміхаються зорі,
І у душах світлішає від
Неземної краплинки любові.

А коли народилось Дитя —
Спадкоємець святого престолу —
На землі, скільки буде життя,
Воно буде багате любов’ю.

Почалася епоха нова:
Всепрощення, добра, благодаті.
— Слава Богу! — лунають слова.
— Слава в вишніх! — нумо співати.

Загорілися вогники мрій,
Прочинилися двері спасіння.
Я — Господь, Визволитель Я твій!
Я є правда, життя, воскресіння!

Я Месія, Якого давно
Із молитвою людство чекає.
Я є віра, надія, любов,
Посланець із небесного краю.

Я до ніг всього людства кладу
Своє серце божественне радо,
Я на хрест добровільно іду,
Щоби страх перед смертю здолати.

Я збираю до Себе овець,
Що блукають в гріхах манівцями.
Я є лікар розбитих сердець,
Скільки будете жити, Я з вами.

З нами Бог! Від Різдва й дотепер,
Ми не сироти, ми не самотні.
Як би час не хотів, він не стер
Перший прихід на землю Господній.

Ми святкуємо свято життя,
Ми співаємо Богу осанну.
Наші мрії у небо летять —
Божий Син первородний із нами.

Ми — Христові, відроджений дух
Має спільність із Богом Всевишнім.
Він найкращий у світі наш друг,
Він нікого із нас не залишить.

Божий Син народився для нас!
Як же можна віддячити Богу?
Треба кожному зараз, в цей час,
На Різдво народитись для Нього.
Лариса Козинюк

1 2