Подяка Богові
Ода Богу, Лідія Меланіч
"Я на причастя душу принесу", Лідія Меланіч
Тобі, Лідія Меланіч
Нове серце, Юрій Вавринюк
Енергетика слова, Василь Процюк
Солодкий полон, Василь Процюк
"Любов земна. Стежина в полі", Олеся Білоус
"Я дякую", Юрій Вавринюк
"Завжди любуюся жнивами", Ольга Лазарук
"Іще одне минуло літо", Сергій Рачинець
Подяка, Юрій Вавринюк
"Тобі, мій Боже, пісню цю співаю", Юрій Вавринюк
"Дихаю, а значить — славлю", Юрій Вавринюк
Я дякую Богу, Лариса Козинюк
Ода Богу
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій;
Десь там, позаду, чорних днів потвора
Копала нори у землі сирій.
Десь там, позаду, зігнута тополя
Просила дня гарячого води.
Десь там, позаду, напівмертва доля
Ішла злиденно у чужі сади…
Десь там, позаду, я була без Тебе —
Летіла вниз, у прірву, навмання,
Позаду залишилось напівнебо…
Позаду залишилась напів’я.
Сьогодні Ти зі мною, дуже близько,
Твій теплий подих присипляє сум.
Твоя рука для мене — то колиска,
Твоє «люблю» висушує сльозу.
Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій.
Сьогодні я іду над мертвим морем —
Ти дав мені життя, Спаситель мій.
Лідія Меланіч
* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісус!»
І Дух Святий утре з очей росу —
Безликий відблиск гордого світання.
Ковток вина і хліб — межи віки.
Минають долі, а Христос — триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.
Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною,
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю —
Аж сто снопів здіймаються за мною.
Лідія Меланіч
Тобі
Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?
Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?
Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.
Лідія Меланіч
Нове серце
«Радійте, хворий, — лікар посміхнувся, —
Вже скоро серце нове буде в вас!
Для Вас, нарешті, донор віднайшовся,
Настав і Ваш щасливий час!»
І лікарі схилились біля столу,
І нове серце груди прийняли.
І ось — удар: маленький, перший, кволий,
Але удар. Вони перемогли!
І билось серце, кров текла по жилах.
Несла життя! О, як хотілось жить!
Вливалась в тіло свіжо-тепла сила
І цілий світ хотілося любить.
І хто там думав, щастя ухопивши,
Що заплатив життям хтось за життя.
У когось серце вже не битиметься більше,
Бо він віддав його без вороття.
Так Божий Син приніс Себе у жертву,
Гаряче серце вийнявши з грудей.
Моє ж Він серце, грішне, грубе, мертве
Відкинув геть — і вклав дарунок цей.
Я новим став, життя вже інше стало,
Тепер мій дух весною знов цвіте.
І б’ється в грудях рівно й досконало
Христове серце, — любляче й святе.
Несе по тілу свіжу силу неба,
Несе життя без болю, без кінця.
Чого ж мені, щасливому, ще треба:
Я маю серце Вічного Творця?!
Юрій Вавринюк
Енергетика слова
У Всесвіті найпресвятіше Слово.
Ним створенні небо і земля
Людина ним годує дух і мову
Як молоком матуся немовля.
Найперше з наших уст злетіло «мама»,
Слова найкращі: вірність, честь і мир.
А згодом: непокора, сцена, драма,
Авторитет, начальник, шеф, кумир.
Слова бувають лагідні, привітні.
В них струменить енергія життя.
Як чисте весняне повітря в квітні,
Мов щире перед Богом каяття.
Дух, Син, Отець, Любов — слова ці вічні.
Цінніші кисню, хліба і води.
Та є й цінніші ті неорганічні,
Що всіх ведуть до смутку і біди.
Як той бур’ян на чорноземнім полі,
Кукіль, що сіють лиш посеред ночі.
Їх проти Божої говорять волі
То ж як, скажіть, Він їм відкриє очі?
А Бог так полюбив зіпсутий світ цей.
Що в жертву дав за нього Свого Сина.
Щоб кожен жив, прийнявши Його світло.
Прилюдно визнавши свою провину.
Щоб Слово Правди ніжно зазвучало
В душі і серці кожної людини.
Щоб не вклонялись ідолам-Ваалам
І всьому тому, що на світі гине.
Багато є ще слів тих превеличних
Та хто не тільки слухає, а й чує —
Устами проголошує незвично
Найбільш енергетичне — АЛІЛУЯ!
Василь Процюк
Солодкий полон
У полоні думок поетичних
Шлях земний я пройду до кінця.
Не забуду тих слів превеличних,
Що приніс нам Ісус від Отця.
Тільки Господу буду співати.
Він є достойний хвали!
І рядок до рядочка складати
З тих думок, що на серце лягли.
Василь Процюк
* * *
Любов земна. Стежина в полі.
У зорях ночі щастя мить.
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?
Любов моя — життя без краю.
Коли повернешся в мій дім?
Вже гасне сонце понад гаєм,
І ти згоряєш разом з ним…
Але колише вітер трави —
Весни замріяний дзвінок,
Пливе самотньо синім ставом
Із квіту синього вінок.
Пливе моє життя поволі,
Його нічим не зупинить,
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?
Олеся Білоус
* * *
Я дякую
За те, що небо — синє.
За те, що нива — золота.
Що в мене світла й гожа днина,
Що в серці — зоряна мета.
Я дякую
За те що в грудях — пісня.
Що хліб — щоденно на столі.
Що над країною не виснуть
Ворожі хмари: чорні й злі.
Я дякую
За сильну руку брата,
За слово в хвилю безнадій,
Що над колискою дитяти
Шепоче мати: «Сину мій!»
Я дякую
За те, що дощ — врожайний,
Що поле щедрістю зроста.
Що Боже Слово — життєдайне,
Що Богом повняться літа.
Я дякую
За те, що ранок — чистий,
Що вечір — свіжо-мовчазний.
Що очі в сина — променисті,
Що доня — втілення весни.
Я дякую
За пісню Віфлеєма,
Пробиті руки — два крила.
За ніжну провесінь Едему,
Що в воскресінні проросла.
Я дякую
Що Бог — моя утіха
З малечих літ і до сивин.
Його любов —
як дотик неба тихий…
Я дякую, що я Твій, Боже, син!
Я дякую!
Юрій Вавринюк
* * *
Завжди любуюся жнивами —
Воістину свята пора.
Турбота Господа над нами:
Поля, наповнені добра.
Погладжує липневий вітер
Пшениць чуприну золоту,
А десь вже зібрано в засіки
Зерно добірне на току.
За днями дні проходять грози.
«Чому ж комбайн косить не йде?»
Ще трохи і зерно, як сльози,
На вогку землю опаде.
Є добрі хазяї й недбалі,
А Бог добро подав усім,
Та не усі його зібрали,
Щоб був у них з достатком дім.
Люблю жнива. Благословінням
Колосяться поля у всіх.
Даруй же, Господи, прозріння,
Як слід нам ставитись до них!
Ольга Лазарук
* * *
Іще одне минуло літо,
П’янке, духм’яне чебрецем...
Себе ж продовжуємо в дітях
І Богу дякуєм за це.
Ми не сумуєм, а радієм;
Хоча й дались літа взнаки,
Бо є надія в безнадії —
І добре, що не навпаки.
Сергій Рачинець
Подяка
За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.
Душа моя спiває
З натхненням неземним.
Колiна я схиляю
В покорi перед Ним.
За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.
Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.
I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.
Душа моя спiває,
I серце не мовчить —
Хто Бога ще не знає,
До Нього поспiшiть.
Юрій Вавринюк
* * *
Тобі, мій Боже, пісню цю співаю,
Бо лиш в Тобі знаходжу я спокій.
Співають ліс, лани, степи безкраї
Про те, що Ти даєш душі моїй.
У грудях б’ються вдячності акорди,
Вуста шепочуть: «Дякую, Господь!»
Ти вклав подяку в серце колись горде,
Частіше в нього, Спасе мій, приходь.
Приходь в хвилини сліз та безнадії,
Коли співа, як жайворон, душа.
Коли думки, як хмари грозовії,
Коли залишусь може без гроша.
Хай лине пісня в ранішні тумани,
Хай з нею день римує біг життя.
Нехай її підхопить шелест кленів,
А ніч вплітає щебет солов’я.
Тобі, Спаситель, пісню цю складаю,
Кладу до ніг мажорний хід весни.
Її з Тобою Боже доспіваю,
Плоди життя принісши восени.
Юрій Вавринюк
* * *
Все, що дихає, — хай Господа хвалить!
Псалом 150
Дихаю, а значить — славлю.
Славлю, доки дихання ношу.
Тішуся райдугою в краплі,
Росами на шапках споришу.
Дихаю, а значить — вірю
Я у велич Бога і Творця,
Й кольоріють будні сірі,
І пасує усміх до лиця.
Славлю! Як Його не славить?
Бо ж у грудях — дихання Його.
Славлю, хоч і закривавить
Часом серце й зморщиться чоло.
Славити — живу для того —
У словах, учинках і думках.
З серця — радість веселково
Зарясніє квітами в лугах.
Славити — а як інакше?
Славить бо навкруг уся земля!
Славити — усюди й завше.
Чи ж не в цьому сутність вся моя?
Дихаю — і славлю! Славлю Бога!
Бо ж ношу у грудях дихання Творця.
Славити — допоки слава неба
Не відкриє велич Божого лиця.
Юрій Вавринюк
Я дякую Богу
Я дякую Богу за серце гаряче у грудях,
За чисте сумління і чисту прабатьківську кров,
Я дякую Богу за очі, з народження зрячі,
За те, що в душі розквітає братерська любов.
Я дякую Богу за сонячне тепле проміння,
За маки зелені на схилах козацьких степів.
Я дякую Богу, що стали ми тим поколінням,
Яке відродило духовність і віру батьків.
Я дякую Богу за поклик духовної волі,
За дар і натхнення творити у світі красу.
Я дякую Богу за щедре колосся у полі,
За зорі вечірні, за мир, за ранкову росу.
Я дякую Богу за долю моєї країни,
Яку не зламали ні війни, ні голод, ні зло.
За рід наш прекрасний, що може піднятись з руїни,
Що вміє прощати, яким би життя не було.
Я дякую Богу, що щастям навчив дорожити,
Омріяну волю, як скарб найдорожчий, послав.
Я дякую Богу за сині волошки у житі —
Як неба шматочки у наших просторих серцях.
Я дякую Богу за хліба скоринку духмяну —
Це символ любові моїх земляків до землі.
За батьківську хату, з дитинства багату піснями,
За ключ журавлиний у тихій небесній імлі.
Я дякую Богу за світле Його воскресіння,
За істинне Слово, за приклад любові й добра.
Я дякую Богу за рідну свою Україну —
Щоб милість Господня навіки над нею була.
Лариса Козинюк |
