На хвилях молитви
"Коли опускаються руки", Тетяна Свірська
"Серед вогнів реклами", Тетяна Свірська
Молитва, Олена Романішина
"Тобі я віру на руках несу", Лідія Меланіч
Без молитви, Лідія Меланіч
"Нічна прохолода вирівнює тіні", Лідія Меланіч
Про Господню молитву, Василь Процюк
Молитва, Василь Процюк
"Я говорю до Тебе — це молитва", Олеся Білоус
"Схиляюсь, Господи, до Тебе", Олеся Білоус
"Ми всі одне — і мертві, і живі", Галина Манів
"Знайти себе? Ні-ні, — себе забути", Галина Манів
Я не стримаю сльози", Ольга Міцевська
Два прохання, Володимир Сад
"Розпочну з молитви день новий", Володимир Сад
Буденний гамір довкола стих", Ольга Лазарук
"Мій Боже, захисти мене", Василь Мартинюк
"З ким поділюся болем...", Василь Мартинюк
О, Отець Небесний, обніми мене!, Євген Поліщук
"Молитва - це пісня", Володимир Сад
"Душа перед тобою на колінах", Ольга Чорномаз
"Мій Боже, дякую", Ольга Чорномаз
"Згадай мене, Господи", Ольга Чорномаз
"Коли стають іудами брати", Ольга Чорномаз
"У світі лицемірства і олжі", Ольга Чорномаз
"Господи Праведний, дай сили нам", Ольга Чорномаз
Не залишай, Юрій Вавринюк
"Дозволь іти до Тебе, Боже", Юрій Вавринюк
"Скажи меня слово утіхи", Юрій Вавринюк
Молитва, Юрій Вавринюк
Молитва маленького сердечка, Юрій Вавринюк
Нічна молитва, Світлана Касянчик
Поверни мені пам'ять, Боже, Світлана Касянчик
* * *
Коли опускаються руки
і вистояти несила,
дякую Тобі, Боже,
що даєш мені крила.
Що на яскраві зорі
мої піднімаєш очі,
коли підступає морок
і холод ночі.
І навіть сльози безживні
відблиски світла мають,
допоки мене у небо
крила Твої здіймають
Тетяна Свірська
* * *
Серед вогнів реклами,
течій, брудних ідей
лиш одного прошу я:
Боже, спаси дітей.
Ідолів попридумував
світ на усі смаки.
Господи милосердний,
не відпусти руки.
І на краю безодні
кинутим в нелюбов,
тим, що Тебе не пізнали,
слово Своє промов.
Поміж зрад і обманів
можуть все розгубить.
Научи їх, благаю,
і прощати й любить.
Хай повірять у світло
в дикім хаосі зла!
Дай їм, Боже Всевишній,
те, що я не змогла!
Тетяна Свірська
Молитва
Молитва — це віри крила.
Молитва — це перші кроки,
Порою така невміла —
Сягає небес високих.
Молитва — душі прозріння.
Молитва — це покаяння,
Це в морі маяк спасіння,
Надія людей остання.
Молитва — це перемога.
Молитва — це гавань тиха,
Це зустріч із вічним Богом,
Твій спокій і мир в час лиха.
Молитва — це стиглий колос.
Молитва — це плач дитини,
Це повний надії голос,
Розмова Творця й людини.
Олена Романішина
* * *
Тобі я віру на руках несу:
Розломлену, розбиту, вбогу.
Дай сили встояти мені, Ісус,
Вкажи дорогу.
Тобі я безцінь виболених мрій
До ніг святих складаю.
Веди мене повік, Спаситель мій,
Як день світає.
Свою печаль у стрілах грозових
Твоїм хрестом закреслю.
Прости мені. Гордливість дум прости
В дорозі хресній.
Тобі я віру на руках несу.
П’є дикий вітер жовті хмари…
Дозволь мені прийнять Тебе, Ісус,
Безцінним.
Лідія Меланіч
Без молитви
Без молитви — як політ униз:
Пульс змовка і кров тече назад...
А над головою — Божа вись,
І в очах Христа болить сльоза.
Без молитви — слабкістю згоріть,
Захворіти чорністю думок,
А над головою — Божий світ,
І чужих багать святий димок.
Без молитви — прірва (Бог і я),
Де живуть повіки смерть і страх,
А вгорі — уже нова земля
І любов в Ісуса на руках.
Лідія Меланіч
* * *
Нічна прохолода вирівнює тіні на стінах.
Планета над містом зависла — немов помаранч…
Світлові кілометри до Бога пройду на колінах,
Він хрестом, як мечем, відгородить од світу: «Не плач!»
Торкнеться чола і волосся незримо рукою,
Комету-сльозу упійма на вогненнім путі…
Мегабайти молитви летять у небесні покої,
І співають: «Осанна!» над містом спасенні святі…
Лідія Меланіч
Про Господню молитву
Святу молитву «Отче наш»
Можна завчити, як дитина,
Без розуміння й напоказ,
Як фарисеї -лицеміри.
Можна молитися без міри,
Та чи Господь почує нас?
Якщо не має в серці Духа,
Що спонукає всякий раз
До добрих діл, котрі від Слова,
Від Слова Божого, живого,
Що нам нагадує про Сина.
Про жертву і пролиту кров,
Надію, Віру і Любов.
В любові мудрість і терпіння,
І розуміння й благочестя,
Надія на Царя пришестя
У славі бога і Отця,
Що світ засудить справедливо.
А тим, хто вірить, дасть життя,
Небесного благословіння.
Та щоб отримати спасіння
І збагатити в серці віру,
І радість мати по всяк час,
Потрібно слухати, читати,
Устами Бога прославляти,
Й молитись в Дусі, Отче наш!
Василь Процюк
Молитва
Одне ще зелене, а інше опало,
А одне якесь ще палає вогнем.
Не листя осіннього — друзів замало,
Добродіїв менше стає з кожним днем.
Одні від’їжджають, а інші відходять,
Чи то відлітають в небесні світи.
А недруги хижі довкруг верховодять…
Як добре, мій Боже, що є в мене Ти!
На слово Твоє я завжди опираюсь,
У ньому розрада, надія й любов.
Терниста дорога до щастя, до раю…
Як довго, мій Отче, до тебе я йшов!
Василь Процюк
* * *
Я говорю до Тебе — це молитва,
Говориш Ти — я повна каяття.
Ми розмовляємо з Тобою — це життя,
Ми мовчимо з Тобою — в серці битва.
І голос з неба — так, я буду жити!
Ця мить молитви — двох світів злиття,
А без молитви мить — саме гниття.
О, як Тебе я можу не любити!
Олеся Білоус
* * *
Схиляюсь, Господи, до Тебе,
Я йду до Твого вівтаря,
До зір незайманого неба,
Де світиш Ти — моя Зоря.
Іду… Надламана й розбита,
Не подолати біг життя,
Життя, що ще не пережито,
Неперековані літа.
Нехай в Тобі потішу душу!
Нехай забудеться біда!
Тобі, мій Боже, не байдуже —
Про біль мій, Господи, згадай…
Візьми мене, прошу, на крила
Й до Себе тихо пригорни,
І в серце стомлене, безсиле,
Надію на життя вдихни!
Олеся Білоус
* * *
Ми всі одне — і мертві, і живі.
Ми — чоловік, якого звуть Адам.
Дай підвестися грішній голові,
Дай милості Твоєї, Боже, нам!
Спаси мене, я у вогні горю,
Я сам себе шматую, ніби пес,
Не відаю, не знаю, що творю,
О, мій Святий, що істинно воскрес!
Я — Твій Адам, зухвалий чоловік,
Що розпинав і зраджував тебе,
Молю, не полишай мене повік,
До мене погляд прихиляй з небес!
Чи ж зможу я, твій нерозумний син,
На світі залишитися один?
Галина Манів
* * *
Знайти себе? Ні-ні, — себе забути,
Закрити шлях до серця забаганці:
О, щастя — із молитвою заснути,
З молитвою прокинутися вранці!
Мої портрети — це така дрібниця,
Хоч я себе, мабуть, не дуже знаю,
Але у небі Золота Зірниця,
І я до неї з ночі виринаю.
Крізь всі плітки й буденну лихоманку,
Крізь безнадію, нелюб і скрути —
З молитвою піти назустріч ранку,
З молитвою увечері заснути.
Галина Манів
* * *
Я не стримаю сльози, бо стане каменем,
А камінням душу не омиєш.
Переллються сльози у надію,
Як торкнеться Господа рука мене.
Дум гірких не пригорну, бо злобою
Обернуться у часи тривожні.
А в злоби душа така порожня…
Виллю думи ці я щиро Богові.
Іскри гніву не втаю, бо полум’ям
Стане враз, щоб серце попелити.
Благодатного дощу в молитві
Палко попрошу перед престолом я.
Не втаю, не стримаю — а виплачу
Слово гнівне чи сльозу відчайну.
Чисте серце лиш проникне в тайну
Глибини єднання з Богом в вічності.
Ольга Міцевська
Два прохання
Я не хочу розмов і обмов
Тих,
хто дуже до них охочі.
Два прохання! Молю, не відмов,
Поки смерть не
дивиться в очі.
Забери Ти мою суєту
І неправду, й обман забери
Ти,
Щоби я обминав марноту
І Тобі міг смиренно служити.
Ти
багатства мені не давай
І не дай, щоби став я нужденним,
До Вітчизни іти
помагай
І годуй мене хлібом щоденним,
Щоб в достатку Тебе не
забув
Й не відрікся від Бога благого,
А збіднівши, не зазіхнув
На
скарби й не бажав чужого.
Володимир Сад
* * *
Розпочну з молитви день новий,
Що несміло визирнув з серпанку,
Росяний, імлисто-голубий...
Богу помолюся на світанку.
Серце не ввійшло ще в суєту,
Не впряглося в клопотів гонитву.
Я Тебе з зорею віднайду…
День новий я розпочну з молитви.
Зачерпну із чудо-джерела
Спокою, наснаги і терпіння,
Щоб удосталь мав в душі тепла,
А в житті — неспокою горіння.
Буду пити із долонь Твоїх,
Втамувавши спрагу на світанку,
Щоб духовний пульс мій не затих,
Я з Тобою стрінусь спозаранку.
Володимир Сад
* * *
Буденний гамір довкола стих,
Покрила землю нічна година...
Я знаю певно — Ти бачиш тих,
Хто в час цей пізній схилив коліна.
Уже б і добре віддатись сну —
Усяке тіло тепер в знемозі,
Та є, що кличуть, що Ти почув
І просять сили собі в дорозі.
Дорога нині не як була,
Коли арени були й в’язниці —
Крізь все те вірне перевела
Твоя могутня свята правиця.
А нині... Нині усе не так —
Овечі шкури, ну а під ними...
І щоб устояти в час атак
Стояти спершу слід на колінах.
Через коліна здоров’я й хліб,
Через коліна в служінні сила...
Господь, я знаю, Тобі й в обід,
І на світанку молитва мила.
Та особлива лежить печать,
Коли творіння усе в знемозі,
На тих молитвах, які звучать
Вночі над тілом у перемозі.
Стихає лайка, стихає сміх,
У вікнах темно — нічна година...
Я знаю певно — Ти чуєш ти,
Хто в час цей пізній схилив коліна.
В благоволінні Твоїм святім
Покровом правди укрий їх, Боже,
Щоб увійти їм в небесний дім.
Можливо й ночі цієї... Може..
Ольга Лазарук
* * *
Мій Боже, захисти мене, благаю,
Геть від усіх отруйних стріл,
Що шлються в мене звідусіль
Печаллю.
Пробитий ними я вже не причалю
До берега натхненної хвали
І з болем зловорожої стріли
Не заспіваю.
Із болем зло ворожої стріли
Покірно попливу за течією,
Що викине мене байдужістю своєю
На ті ж печальні береги.
Ти стріли поламай і луки ті тугі
Чи дай мені Свою у руки зброю,
Бо лиш тоді в борні тяжкій устою,
Не втративши снаги.
Бо перемоги певні й дорогі —
Лише з Тобою.
Василь Мартинюк
* * *
З ким поділюся болем і журбою?
З Тобою.
З ким поділюсь пекучою сльозою?
З Тобою.
З одним Тобою розділю усе,
Що біль глибокий і печаль несе.
Що тисне серце й не дає спокою, —
Розділиш тільки Ти зі мною.
І більш ніхто.
Ніхто не відізветься...
Кому потрібен біль чужого серця?
Всі люди немічні, у болях і жалях,
Самі віддати раді сум і страх.
І довго-довго смуток свій тяжкий
Ховають в шкаралущу сліз і мрій,
І кожен з них щодень, щоніч зоріє —
Коли ж то прийде той, хто зрозуміє!
А Ти, мій Господи, на всі мої жалі
Кладеш дрібок цілющої землі,
Що відкривала очі невидющим, —
І світ з’являється стобарвним і сліпучим.
Василь Мартинюк
О, Отець Небесний, обніми мене!
Ти мене покликав, Господи Ісусе,
Простелило вічність небо осяйне.
Я до Твого слова серденьком горнуся,
О, Отець Небесний, обніми мене!
Сил прийняти Духа дай мені, Любове,
Перелий Свій пломінь у мої пісні,
Через них всміхнися небом барвінковим,
Плодом, щоб заграли дні мої земні.
Дня звіщати поклик дару в Тебе прошу,
Мудрість хай небесна в серці спалахне.
Я його за ласку лиш Тобі підношу.
О, Отець Небесний, обніми мене!
Євген Поліщук
* * *
Молитва — це пісня, молитва — це сльози,
Це чиста і свіжа роса на зорі.
Молитва — тепло в найлютіші морози,
В розбурханім морі міцні якори.
Молитва — це сила в безсиллі людському.
Молитва — зітхання моє в низині,
Це мед стільниковий в стражданні гіркому,
Підкріплення тіла і духу в мені.
Молитва — непізнана ще таємниця,
Молитва — секрет не підвладний серцям,
Це повна дарами духовна криниця,
Молитва — це благо, дароване нам.
Молитва — це двері, зачинені щільно,
Розмова з Ісусом один на один,
Коли я до Нього звертаюся вільно,
Коли піднімаюсь з низин до вершин.
Молитва — це битва, зусилля і воля,
Молитва — добром застереження зла
І радість велика, і щедрая доля.
Амінь, алілуя, осанна, хвала!
Володимир Сад
* * *
Душа перед тобою на колінах
Щоденно, щогодинно і щомиті.
Живе єство — невидиме й нетлінне, —
Щоб в Твої очі глянути посміти.
Багатство й слава, почесті і влада...
Душа порожня — артимія духа.
Дитя Спаситель по голівці гладить,
Дитя, готове вічність Його слухать.
Як скоро не лукавість ця розтане,
Мов іній у туманності колючій.
За клопотами, кривдами, літами
Душа із небом втратила співзвучність.
Брела, як бранка з смертного полону,
До вікон припадаючи чужинних,
І спрагло пила з будь-яких долоней...
Кому? І як? І з ким — вони служили?
Раділа вогнику у першій хаті:
«Ну от. Моє пристанище. Нарешті».
Та можна тільки йти (а не стояти)
До Твого, Спасе, вічного пришестя,
До Твого дому і до Твого саду —
Через покруччя поглядів двозначних.
Мій Боже, мій Спасителю Всевладний,
Мені за світ наш навіжений лячно.
Остання мить на грішній цій планеті
Ще спалахне і жалібно погасне.
Всміхнеться кесар на старій монеті
Утомлено і сумно: «Що є щастя?»
Очима нелукавого дитяти
Спокійно глянути у світ тривожний,
Щоб кесареві — кесареве дати
І тільки Богові усе, що Боже.
Чому до Тебе йшла я так повільно?
Чому так довго йшла до Тебе, Спасе?
Чому блукала, як сліпий невільник,
Що звик до свого проклятого рабства?
Що зрісся з ним, що став давно його вже...
Та раптом Світло різонуло очі.
О, яке гостре Слово Твоє, Боже!
Яке цілюще Слово Твоє, Отче!
Дай мені йти, коли вже і не зможу,
Над прірву перекинь Свої мости.
Дай мудрості, Премудрий вічний Боже,
І сили дай, щоб мудрість ту нести.
Ольга Чорномаз
* * *
Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав
І що вже покаяння відбулося.
Боліли і пекли мені Твої слова
Й любов’ю огортали душу босу.
Вона була тоді самотня і сумна,
Вона не знала, де її пристанок,
І течія швидка несла її човна...
І зупинити його сил не стане?
Який високий був реальності поріг!
Сліпих думок котилася навала,
Дивились вікна з-під батьківських стріх
І блудної дочки не впізнавали.
На бистрині, на карколомнім крутежі
І на самім краєчку водоспаду,
Б’ючись об гострі рифи круглої олжі,
Крутився човен в колах слів і зради.
Мій Господи, Тебе тоді почула я —
Мій Господи, Ти дав мені вітрила.
І зупинилася шалена течія —
Душа із Богом тихо говорила.
Молилась: Боже напути і захисти,
Як дав мені Ти, Боже, одяг білий.
Мойого літа молодесенькі сади
Вже відцвіли і вже оддаленіли.
Вчорашній сірий день на березі гріха,
Сьогоднішній — на березі любові.
Мій сивий біль палав і не стихав,
Аж поки не торкнулось мене Слово.
Ольга Чорномаз
* * *
Згадай мене, Господи,
Як прийдеш у Царство Своє —
В трагічному розкладі
Розбійник свій гріх впізнає.
Високе покаяння
У муках на тяжкім хресті —
Адама і Каїна
До людства криваві листи.
Згадай мене, Господи,
Шепочуть безсилі уста.
Полинного досвіду
Розв’язка жорстока й свята.
Мій Господи милості
І справедливості Боже,
В віках не втомилась
Рука Твоя — і поможе.
Твій голос Спасителя
У співчутті Господньому
Лине й досі над світом:
«Будеш в раю ще сьогодні».
Тінь сумної Голгофи
На всіх грішних душах землі.
Спасителя рідний профіль —
На вічності світлому тлі.
На лінії розпаду
І атома, і суєт
Згадай мене, Господи,
Як прийдеш у Царство Своє.
Ольга Чорномаз
* * *
Коли стають іудами брати —
Тоді нема ні ради, ні поради.
Прости їм, Боже праведний, прости
І захисти мене від тої зради.
Як важко хрест наруги нам нести!
Чи це земля зривається з орбіти?
Коли стають пилатами брати,
Навчи мене їх праведно любити.
Фальшивий німб людської доброти —
Карикатурний святості відбиток.
Коли стають кайяфами брати,
Навчи мене їх праведно любити.
Допивши повну чашу гіркоти,
Душа моя лиш чудом — не убита.
Коли брати — вже ніби й не брати,
Навчи мене їх праведно любити.
Мій Господи предвічний і святий,
Звільни від спогадів важкого гніту.
Як фарисеями стають брати,
Допоможи їх праведно любити.
...Мов вороні, розгнуздані й баскі,
Мчать пристрасті шляхами цього світу,
Образам і сльозам наперекір,
Допоможи всеправедно любити.
Ольга Чорномаз
* * *
У світі лицемірства і олжі,
У світі слів лукавих і хвалебних
Куди іти нам, Господи, скажи —
Глаголи вічного життя у Тебе.
Були ми всі беззахисні такі ж
У нездійсненних звабливих ідеях,
Як Твої учні в перші ті роки,
Під тим палючим сонцем Іудеї.
... Які б невинні маски не вдягав
Той, чию святість гордощі розп’яли,
Він тільки тьми і розпачу слуга
В тонесенькій золоченій вуалі.
І цей старий, потертий антураж
Його лице ховає ще від світу.
Дає він не за совість, а за страх:
Хто йому служить — мусить і платити.
Коли наш дух розбуджений од сну,
Коли він тільки Бога може чути,
Тоді час рабства й темряви минув:
Ми — діти Божі із гріхів розкуті.
Нам за Ісусом все земне життя
Іти. І вже не втомить нас дорога.
Цей день прозріння — він таки настав,
Цей світлий день народження від Бога.
Служіння Богу на земній межі —
Душі живої неземна потреба.
Куди іти нам, Господи, скажи —
Глаголи вічного життя у Тебе.
Ольга Чорномаз
* * *
Господи праведний, дай сили нам
Не озиратись на посмішки хижі.
В міх старі не вливать вина —
Хижі спіткнулись об Камінь наріжний.
В грішному світі — ми перехожі,
І як торкнеться підлість і зрадництво,
Молимо ми: «Не віддають, Боже...»
Дай же прощати не з болем — з радістю.
Ольга Чорномаз
Не залишай
Не залишай мене, Iсусе,
Коли у серцi бiль щемить,
Коли сльозами враз заллюся
I радiсть щезне, вiдлетить.
Не залишай, як сил немає
Молитись з вiрою Тобi.
Коли надiя покидає
I залишаюся в журбi.
Але ще бiльш Тебе я прошу:
Не залишай мене тодi,
Коли Ти знiмеш тяжку ношу
I щастя з’явиться в бiдi.
Коли у радощах, в спокої
Забуду горе i вiдчай,
Забуду, що живу Тобою,
Тодi ще бiльш не залишай.
Юрій Вавринюк
* * *
Дозволь iти до Тебе, Боже,
Вiтри жахливо так ревуть.
Ось хвилi пiняться вороже —
Дай вiри йти i не тонуть.
Дозволь iз човна вийти смiло
I, як Петро, вiдчути твердь,
Щоб не спiткнутися невмiло
Об моря сизу круговерть.
До Тебе йти, лише до Тебе
Наперекiр стихiям зла,
Де все змiшалось: море й небо,
I де не глянь, — лиш сiра мла.
Я зможу йти по хвилях моря —
Твої ж бо руки проведуть,
Iти по водах зла i горя,
Серед грiха, та не тонуть!
Юрій Вавринюк
* * *
Скажи мені слово утіхи й любові
І ніжно торкнися моєї душі.
Щоб знову дзвеніли прекрасні і нові
Мелодії неба в ранковій тиші.
Повій Твоїм Духом у змучене серце —
Втомилось воно у земній суєті.
Мов ніжне проміння, що кидає сонце,
Любов запали у моєму житті.
Дай сил розказати для цілого світу
Про хресний Твій подвиг любові й тепла.
Щоб грішні серця Твоя кров Заповіту
Звільнила від болю, неправди і зла.
Нехай же присутність Твоя зігріває,
Нехай в моїм серці лунають пісні.
І слава й подяка Тобі не змовкає,
Бо Ти є зі мною, бо Ти є в мені.
Юрій Вавринюк
Молитва
Милості, а не суду. Прощення, а не кари.
Боже, прости мені!
Боже, прости безпечність, втрати мої і чвари,
Все, що гниле в душі.
Тихим подихом вітру ніжно прийди у душу,
Не говори в огні!
В бурі не йди до мене. Гріх свій відкрити мушу,
Те, що в тягар мені.
Милості, а не кари. Хоч і прожив я всує.
Вірю в любов Твою.
Вірю, що Ти прощаєш. Знаю — Ти мир даруєш
В душу слабку мою.
Неба, чистого неба! Милості бачу руку —
Ти всі гріхи простив!
Ти все узяв на Себе, Ти заплатив за муку,
І до життя —
воскресив!
Юрій Вавринюк
Молитва маленького сердечка
Мою стежину, ще таку коротку,
Ще без каміння, горя та злоби,
І перші кроки, ще без тіні смутку, —
Благослови!
Моє життя, ще ніжне та безхмарне,
Дитячі мрії, світлі та живі,
Моє дитинство, мов у казці гарній, —
Благослови!
Моє сердечко, вже таке велике,
І горизонти юності нові,
І журавлині таємничі крики —
Благослови!
Маленьку віру, ще таку непевну,
Та нелукаву, щиру, без олжі,
В моїй душі, дитячій та безмежній, —
Благослови!
Юрій Вавринюк
Нічна молитва
Прийди до мене – ніч така осіння!
Наснилося рубцям про давні рани,
А за вікном химерами тумани
Розмалювали мокре картоплиння.
Скрутився вітер мовчки у клубочок
І влігсь на жмут покинутого сіна —
То зрідка схлипне, мов крізь сон дитина,
То перегорне пам’яті листочок.
Кружляє листя... О, земне тяжіння!
Та хто вгада перетин траєкторій?
Моєї долі не розкажуть зорі,
Ні на долонях ліній павутиння.
Хоча основу заплело коріння
Родів, родів... Їх праведність і злами
У гени аж до мого покоління
Вплелись ланцеподібними хрестами.
Все ж вибір мій: зібрати мокре листя
В букет терпкий чи кинути під ноги,
На перехресті вибрати дорогу
Чи ж дати в серці милосердю місце.
Прийди до мене — Ти моє спасіння.
Незатишно і холодно у хаті.
Густі тумани геть не винуваті,
Що довга ніч болючого прозріння.
То — просто осінь. То — пора настала
Зібрати все, що сіялось роками.
... Прошелестіла за вікном і впала
Самотня сливка, зсушена вітрами.
Світлана Касянчик
Поверни мені пам’ять, Боже!
Поверни мені пам’ять, Боже.
Дуже боляче буде? Знаю!
Але хай! Хай пече, тривожить.
Дні проходять, літа минають.
Через пам’яті часті провали
Розгубилося найдорожче.
Струхнявіли мости, що мали
Повернути колись на прощу.
В метушні обганяєм роки.
Ні, не прощені! Ми — забуті.
Б’ють на сполох знайомі кроки
Нами зраджених і непочутих.
І підступно буденність сіра
У безпам’ятстві топить душі.
Нам, байдужим, хіба ж до зірок?
Засихають не тільки груші.
Поверни мені пам’ять, Боже.
Дуже боляче буде, знаю.
Але хай! Хай пече, тривожить:
Дні проходять, літа минають.
Хай цілющая ностальгія
Збавить душу мою від тління.
Краще біль, каяття, надія
Летаргічного сновидіння.
Світлана Касянчик |
