Юлія ТОНЕГО

Ти не один
"У нас з тобою є дві дороги"
Життя
"Я не можу збагнути осінь"
"Бог є любов. Це — правда"




Ти не один

В осінню сповідь ідеш ти з Богом,
В осіннім смутку ти не один.
В заграву листя укинь тривоги,
Не пий так спрагло життя полин.

Поглянь у синю прозорість неба,
В безмовний поклик його глибин…
Земним жалем відболіти треба,
Та навіть в цьому ти не один.

Ти не один вже, як плаче вітер
І губить кроки у плині днів,
Ті дні вміщають лиш кілька літер,
А вічність має багато слів.

А вічність кличе осіннім ранком,
Пливе на хвилях пташиних крил.
А вічність в серці твоїм — світанком…
Ти не один, коли навіть без сил.

Ось чуєш: осінь журним зітханням
В долонях листя щораз тремтить
І завмирає щемким чеканням —
Ти не один в цю осінню мить.

Осіння мить у твоїй дорозі —
Це тільки подих в тому житті,
Яке ти маєш тепер у Бозі.
Ти не один навіть на самоті.



* * *
У нас з тобою є дві дороги,
Нам вибирати, якою йти.
Моя тепер вже йде до Бога.
А та куди, по якій ідеш ти?

Моя душа має білі крила
І в небо лине, неначе птах…
Чому твоя, ти скажи, безсила
І перед небом у неї страх?

В моїх очах нове світло сяє,
Новим світанком життя бринить…
Чому ж в твоїх швидко день згасає
І лиш промінчиком ще болить?

Ми такі схожі… І дуже різні.
Ми були рідні, та розійшлись.
Тепер в небесну я йду Вітчизну,
А ти туди ж, куди йшов колись.

Спинись, прошу я, хоч на хвилину
Й поклич до Бога… Поклич! Поклич!
Як хочеш, разом до Нього злинем,
Ще поки ти не згубився в ніч.

Ще поки ти не згубивсь в нікуди,
Ще поки подих в вустах тремтить
І плаче серце тужливо в грудях…
Ще поки є ця у тебе мить!

Спинись, прошу я. Не йди байдуже,
Душі без сонця не залишай.
Ісус Христос тебе любить дуже —
Запам’ятай це, запам’ятай!



Життя

життя свічки
заховане у воскових сльозинках
належить іншим

життя людини
це свічка
запалена Богом
доки плаче
доти горить
чим більше сліз
тим яскравіше світло
і
тим більше вона потрібна

життя
           свічка
                      людина
як би хотілося горіти
до кінця



* * *
Я не можу збагнути осінь:
Золотаво-багряну тишу
І як вітер в задумі ще й досі
Літом бабиним спогади пише.

Легким смутком торкає скроні
Білих айстр в сповитті серпанку
І кладе на мої долоні
Дотик сонця осіннього ранку.

Я не можу збагнути осінь:
Шепіт листя… Прозорість… Спокій…
І як літо, що вже збулося,
Залишає останні кроки.

Запізнілим теплом зітхає,
Срібним дощиком дивиться в очі,
Й журавлиним ключем зникає,
Тільки спогадом стати хоче.

Я не можу збагнути осінь —
Та дарую її для тебе,
Бо в осіннім багатоголоссі
Найгарніша є музика неба.



* * *
Бог є любов. Це — правда. Ви не вірите?
Погляньте: Він в серця до вас прийшов.
І в світі зла, великому і сірому,
Він саме вас чомусь в цей день знайшов.

Він саме вам дарує шлях до вічності,
Це світле небо й дім Свого Отця.
Не бійтесь потонути в морі ніжності
Й отримати із рук Його вінця.

Не проганяйте цю любов на вулицю.
Не проганяйте… Знаєте, Вона
Довірливо до ваших душ так тулиться
Не треба, щоб була вона одна.

Прийміть цей подарунок світла й радості.
Бог любить вас, бо Він за вас помер.
Повірте, як це добре жити в святості
І не колись, не десь, а тут, тепер.

Підіть за Ним, і ви не пожалкуєте.
Підіть… Навіщо вам ця марнота?
З Ісусом дім новий в душі збудуєте,
Там буде спокій, мир і доброта.

Підіть за Ним… Ви чуєте, як кличе Він?
Ви чуєте — душа ваша жива!
Зробіть лиш крок… Несмілий… Тільки крок… Один…
А далі стежка буде вже нова.