Микола САВЧУК

"З останніх сил пульсує в небі зірка"
Соляний стовп
Хочу
"Коли шумлять дерева у гаю"
"Все було: страждав, молив і плакав"
"Не погріши в своїх словах"




* * *
З останніх сил пульсує в небі зірка,
Ще мить одна – і зникне назавжди…
І прикро їй, і боляче, і гірко,
Що вже не віднайдуть її сліди.

Не гріє промінь, і не ті вже сили…
Ні, це нічого: смерть їй не страшна –
Вона ж усе, що лиш могла, зробила,
Та вже не усміхнеться їй весна…

Вона ж палала, сяяла, горіла,
З планетами водила хоровод.
Тепер немає їм до неї діла –
Своїх є досить в кожного турбот…

Але чому? Чому ніхто не втішить?
Чому самотня? Скаже хтось чи ні?
Лиш лине в темряві космічна тиша,
І плач зорі їй в унісон бринить…

Нехай мовчать галактики простори…
Хай під пером чорнішає папір…
Усі ми в цьому світі, наче зорі,
Пульсуємо журбі наперекір.

І шаленіє у безмежжі горе,
І самоти розширюється вир…
Летімо, друже, в небо неозоре,
Щоб серцем приголубить сотні зір…



Соляний стовп

“Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Сигору.”
Буття 19:23

Тихо сонце за обрій сіда
І спадає на землю туман...
Пастухи заганяють стада...
У долині шумить Іордан...

Десь багаття останнє горить...
Все змовкає у трепетну мить...
Спокій... Ніч... Лиш на схилі гори
Чоловік у зажурі стоїть...

Сивина і у зморшках чоло,
Шепіт вуст і стареча сльоза...
Тихо плаче знеможений Лот,
І здіймає свій зір в небеса.

Він пригадує пам’ятну ніч,
Коли ангел їх вивів разом:
Із сім’єю вони пліч-о-пліч
Залишили гріховний Содом...

Не звертаючи погляд назад,
Він спішив до спасіння свого,
І послухавшись Божих порад,
Швидко біг в заповітний Сигор.

Ось світанок осяяв весь край...
Лот та довго боровся зі злом...
Кілька кроків – і все: “Прощавай!
Прощавай, горезвісний Содом!”

Тішить душу захоплення щем:
“Все! Врятована моя сім’я!
І до цілі ми разом дійдем:
Дві доньки, моя люба і я!

Все – кінець... Озирається Лот:
Дві доньки, а дружини нема –
Лиш поміж палестинських висот
Стовп із солі поважно дріма.

Гіркий стогін зірвався із вуст,
В серці біль від розбитих надій:
“Боже мій! Я до Тебе молюсь!
Змилостився...Прости... Пожалій...”

Швидше вітру летів до гори,
Де застигла вона назавжди:
“Рідна... Мила!.. Озвись! Говори!
Повернися від мене не йди!”

Крик душі – невгамований жаль...
У риданнях упав їй до ніг...
Крає думка гостріша за сталь:
“Не вберіг... Не вберіг.. Не вберіг...”

“О, кохана! Пробач, о пробач,
Що тебе я одну залишив...” –
Крізь віки лине Лотовий плач,
Пориваються струни душі...

О Господь! Я благаю Тебе!
Хай Твій Дух мене завжди веде!
Поможи на шляху до небес
Не згубить почуття молоде.

Я до Тебе покликую знов!
У складнім і тривожнім житті
Дай пронести у серці любов,
Зберегти поривання святі...

Твоє Слово дає нам урок...
Я не хочу ридать у жалю!..
Я бажаю іти крок-у-крок
Із тією, яку полюблю!

...Відцвітає гіркий полин,
Вітер лине пустелею вдаль...
Лот стоїть на вершині один
І снує неутішно печаль...



Хочу

Хочу правди і щирого слова,
Щоб підступно не били у спину.
Щоб серця пломеніли любов’ю,
Добротою сповнялись невпинно.

Хочу спільних гарячих молитов,
Щоб з’єдналося людство у Бозі!
Хочу ласкою друга зігріти,
Як впаде він у тяжкій знемозі...

Хочу дії, вогню і натхнення!
Щоб людей не судили жорстоко...
Хочу линуть, як линуть олені,
До криштально-прозорих потоків!

«В час останній любов охолоне...» —
Крізь віки лине Слово пророче...
Хай рятує нас Бог і боронить...
Хочу правди і щирості хочу!



* * *
Коли шумлять дерева у гаю,
Коли ледь чутно трави зашепочуть,
І соловей мелодію свою
Несе у зоряні глибини ночі,

Коли троянда у росі сія
І розливає пахощі довкола,
Коли заквітне гречка у полях
І забринять медовим співом бджоли.

Коли так вабить голубінь небес
Над нивою у золоті врожаю,
Я переконуюсь, що є Творець,
І Його ім’я щиро прославляю.

Тоді зникають зморшки на чолі,
Тоді втікає із душі тривога:
Красу творіння бачу на землі —
Вона звіщає про величність Бога!



* * *
Забуваючи про те, що позаду, я досягаю того, що спереду.
Фил.3:13

Все було: страждав, молив і плакав,
Рвався вгору з темряви гріха...
Спрагнений, чекав з небес ознаки...
Мріяв ненавидів і кохав...

Все було: і радість, і печалі,
Серця біль й благословенний час...
Часом в серці рани залишали
Кортики огуди і образ.

Але завжди знав, що близько, поруч,
Добрий Друг, що зрозуміє все,
Прийде Віні враз розтане горе,
Щастя і розраду принесе...

І Йому — Могутньому, Святому! —
Величальний гімн співа душе...
Через перешкоди йду додому
І прошу: «Ісус! Не залишай!

Ти прости за зради і помилки,
За невдячність, страх, невірство, гнів...
Ти прости, що часто там, де мілко,
Я тонув і сили не просив.

Я Тобі до ніг усе приношу,
Благодать Свою на мене злий!
Вийшов я на башту, на сторожу,
Серце прагне чути голос Твій...

Я перед Тобою як дитина...
Лиш в Тобі любові джерело...
Все життя до Тебе хочу линуть,
Полишивши те, що вже було...



* * *
Не погріши в своїх словах,
Не сотвори брехні присвяти,
Бо краще істина і страх,
Ніж жити в спокої і брехати.

Коли душею скривиш раз,
Зганьбиш ти правду, що розп’ята.
І буде день, і буде час,
І буде за слова розплата.