Світлана ПИЗА

Вірую
Благовісти



* * *
Вірую…
У зрадливих друзів
Та зраджених ворогів.
У безглуздість осуду
І ніч – не глупу, а незрячу.

Вірую…
Простягаю долоні
І не згораю в Вогні.
Ти даєш мені голос
І вирівнюєш вдачу.

Вірую…
Замість сліз посміхаюся.
Знову «йтиму на ти»
Із чуттями дитинними,
Щоби зрілим дитям Твоїм бути.

Вірую…
На галяві засніженій
Віднаходжу єдині сліди.
Це дорога в Еммаус.
Тут судилося нам прозріти.
Жити – вірою.
Вірую…



Благовісти

Благовісти, моє життя,
У тихім смерку вечоровім:
Гряде всевишній час любові.
Тож другу й недругу прости.
Благовісти.

Благовісти: настала креш.
Скресає лід і ми скресаєм.
Вже завтра світ пребуде раєм.
Вже нині царство доброти.
Благовісти.

Благовісти, що є ще сенс
У тихім смерку вечоровім.
І другу, й недругу прости.
Благовісти.