Євген ПОЛІЩУК

  Поліщук Євген Борисович народився 24 вересня 1950 року в селі Острожець Млинівського району Рівненської області. Після закінчення факультету романо- германської філології Чернівецького держуніверситету учителював на Хмельниччині і Рівненщині. Нині працює вчителем англійської мови в загальноосвітній школі в селі Острожець.
   Після навернення до Христа в 1990 році закохався в християнську поезію і почав писати вірші. Деякі з віршів покладено на музику і виконуються християнським гуртом «Відродження».

"Коли печаль розкаяння сльозою"
Навіщо в квітні сніг?
Сніжинки падають
Розцвіли килими
О, Отець Небесний, обніми мене!
Плід Христу
Бог прийме мене
Прийме Господь

*  *  *
Коли печаль розкаяння сльозою
До ніг Христа пробитих упаде,
Світанком тихим, чистою росою
Утіха-радість в серце увійде.

Воріт небесних вчиниться багатство.
Із уст Царя, як музику хвали:
— Прийдіть, — почують, — успадкуйте Царство,
Готове вам, щоб там, де Я, були.

Ясніше сонця, сяєво заграє
В благословенних серця чистоті,
Престол предвічний радо привітає
Тих, що прийдуть, як ангели святі.

Скорбот дощі розмиють душ жорстокість,
Поллється з сліз молитви теплота,
Жало печалей змиє в невідомість
Пролита кров спасителя Христа.



Навіщо в квітні сніг?

Знов зима розкидала замети,
Памороззю вкрила мій поріг,
Злих вітрів наставила тенета.
Ну, скажіть, навіщо в квітні сніг?

Чи йому з весною мати частку,
І чи хуг сваволі довго вить?
Управляти хай не мають гадки —
На порі вже сокохід стоїть.

Високо ходу звершає сонце,
Хмар брудних щезає каламуть,
Радість поверта в моє віконце,
У душі пеани постають.

Геть те ви, непрошені замети,
Начувайтесь, хуги і сніги, —
Вашу хіть весни походом стерто,
Що життям нуртує молодим.

У мені його джерелить сила,
Грані повертаючи нові, —
Голизну зими холодну змила
Чистота Господньої Крові.



Сніжинки падають

Сніжинки падають на землю-матінку —
Під диво-ковдрою м’яке тепло.
Сніг світу крутить нам холодну платівку —
В серцях вогнем палким горить добро.

Оливи доброї лампади сповнені,
У пломінь дихання живе спада.
Святого Духа нас гартують промені,
Сповняє силою Жива Вода.

Сніжинки падають на серце радісно —
Із нього вічністю Ісус зорить.
Хай в шиби стукає негода з заздрістю —
У домі сяєво палахкотить.



Розцвіли килими

Розцвіли килими чарівниці-зими,
Білі коні несуть в гривах казку,
Чистотою земля нивам душ промовля:
«Простеліть людям милість і ласку».

Хто зіткав ці зірки, прехолодні квітки,
Гори вистелив срібла сльозами,
Ці безмовні дива, що у душу зорять
Віри в Майстра світів промінцями?

О Творець дорогий, дивне світло творінь
Спонука Твого світла бажати,
Милосердя Твого, що в серцях поколінь,
Дозволя щирі перли збирати.

Хай святиться Твоє світлосяйне ім’я,
Прийде Царство Твоє преласкаве,
Світ гармоній земних Твою міць прославля,
Відкрива Твою велич і славу!



О, Отець Небесний, обніми мене!

Ти мене покликав, Господи Ісусе,
Простелило вічність небо осяйне.
Я до Твого слова серденьком горнуся,
О, Отець Небесний, обніми мене!

Сил прийняти Духа дай мені, Любове,
Перелий Свій пломінь у мої пісні,
Через них всміхнися небом барвінковим,
Плодом, щоб заграли дні мої земні.

Дня звіщати поклик дару в Тебе прошу,
Мудрість хай небесна в серці спалахне.
Я його за ласку лиш Тобі підношу.
О, Отець Небесний, обніми мене!



Плід Христу

Напина вітрила
Осінь золота.
В вирій полетіли
Молоді літа.
Паморозь на скронях,
Щебет весен стих,
Літечка в долонях
Теплий слід застиг.

Лемеші й чересла
Струни скиб прядуть,
Злотні перевесла
В ряд женці кладуть.
Копи надівають
Сонячні брилі —
Плід Христу вкривають
Від марнот землі.

Стриманість і тихість
Радість обняла,
Добрість, терпеливість
Віра повила,
В мирі усміхнувся
Милосердю світ,
Бо в любов вдягнувся
Женчиків привіт.

Дух напнув вітрила,
Хай летять літа.
Осінь землю вкрила
Плодом для Христа.
В чистому світанні
Ллється сяйво днів
З Господом єднання
В рідній стороні.



Бог прийме мене

Вже тумани осені
Заступають просині,
Прохолоду росяну
Спраглі зела п’ють.
Сонечко збайдужене
Вигляда примружено:
Що до краю теплого
Журавлі несуть?

Літечком напоєні
І любов’ю сповнені,
В тузі мають крилами
В неба оксамит.
Батьківщину сонячну,
Вічністю осонцену,
Не замінять провесни,
Як на серці гніт.

Знаю: цвіт осиплеться
І трава нахилиться,
Все надбання тліннеє
Марно промине.
З батьківською вірністю
В батьківщині – вічності
З серцем упокореним,
Бог мене Прийме.



Прийме Господь

Прийме Господь
До вічної оселі.
Відходить плоть —
Тіла встають нові.
Горять-цвітуть
У серці дня пастелі
І розтають
Завії снігові.

На чистім тлі
Нового неба зійде
Краса землі
Нової, у вінку,
Веселість днів
У юні душі прийде,
Плоди трудів
Зіллються у ріку.

Не буде меч
Плачу в серця вражати.
З покірних плеч
Голів вже не зітнуть,
Родить на страх
Не буде сина мати,
В сердець садах
Лиш мирти зацвітуть.

Прийме Господь
До вічної оселі.
Хай скиглить плоть —
Розкайся і прийди.
В Отця краю
Знайдуть благословення,
Як цвіт в маю,
І ніг твоїх сліди.