Юрій МОНДА

Хто Ти, Дух Святий?
Зростання у Святому Дусі
Молитва Святому Духу
"Коли Господь торкається душі"
Протистояння
Приготування приходу Господа
Хрещення вогнем
Прозріння
Боже Слово
Сказання про виклик до Бога
"Прости, мій Боже, може, і не так"
Благая вість
Неспішний Бог
Стіни Єрусалима



Хто Ти, Дух Святий?

Хто дав Тобі всесвітній розмах крил?
І скільки справ у Тебе за плечима —
Бог — Дух Святий, Господь небесних сил,
Могутній Бог із добрими очима?
Ти Слово склав, підніс Його в руці,
Ним освітив народам шлях єдиний,
І множиш славу Богові-Отцю,
І прославляєш Божу Службу Сина.
І Церкву грієш у теплі долонь,
Ростиш її, годуєш, напуваєш,
І чистий, світлий Божий Свій вогонь
В Господнім храмі щедро роздуваєш.
І служиш людям до останніх днів
Дитячим серцем, сповненим любові:
Серця їх трощиш — грішні, кам’яні,
Аби воскресли в чистоті, в обнові.
Вразливий, ніжний, мов мале дитя,
Шукаєш тих, які й самі, як діти,
Щоб стати другом їм на все життя,
Їх в мудрості із вірою водити.
Бог ніжності, Бог трепетний, палкий,
Бог Сили Трійці, величі і дива —
Тіка від злого помаху руки,
І обминає впертих та зрадливих.
Бог правди — як страждаєш від брехні!
Бог Істини — як мучишся від фальші! —
Собою хочеш всім заповнить дні,
І стати щастям і багатством нашим.
Та засіваєш їх серця зерном —
Зерном Надії, Віри та Любові;
Чи проросло, і як росте воно —
Вертаєшся, щоб визначити знову.
О браття, сестри! Це Його вогонь
У нас любов’ю Бога пломеніє!
Це із Його таких рясних долонь
І благодать, і милість Божа віє.
Здружіться з Ним! Ідіть в майбутнє з Ним!
Не залишайте в смутку серце Боже!
І буде шлях ваш дивним, осяйним,
А ніч — на день під сонцем буде схожа.
Юрій Монда



Зростання в Святому Дусі

О Дух Святий! Як думка, Ти літаєш
Туди в молитві, де Отець, де Син:
Про що Ти молиш, і про що благаєш
Своїм єством і голосом моїм?

О Дух Святий, Учитель мого серця,
Свята, Велика Божа таїна:
Скажи, мій Боже, як Тобі живеться
В моєму серці, все ще дикуна?

Мені Ти руку простягнув — не бачу!
Даєш дари — мій дух не поміча!
Я аж зігнувся в тягарах, аж плачу,
Але не вмію скинуть їх з плеча...

Тепер, мій Боже, вже прийшла година
Відчуть Тебе, засвоїть Твій урок,
Бо у житті, як та мала дитина,
Зробив свій перший, свій свідомий крок!

О Дух Святий, моя духовна стеле!
Суєтність плоті вже в мені стиха:
Вже обминає нечисть, ніби скелю —
З Тобою я сильніший від гріха!

О Дух Святий, для мене Ти як Мати,
Бо святість Божа над Тобою скрізь.
І як прекрасно Храм Твій будувати
В мені, мій Боже, із солодких сліз!

Святий мій Боже, я сміюсь і плачу,
Бо милість Божа ллється без кінця.
І я Тебе у небі ще побачу,
Коли мій дух прибуде до Отця.
Юрій Монда



Молитва Святому Духу

О мій Господь — Премудрий Дух Святий!
Хто виміряв Твою небесну силу,
І глибину Твоєї доброти,
Ціну дарів, що Ти несеш на крилах?

Як Лікаря незвільнених сердець,
Як Матір нерозумної дитини —
Тебе послав на землю Бог-Отець,
Щоб до Едему Ти вернув людину.

В її душі Ти зводиш вічний Храм —
Як Ной ковчег — ладнаєш брус до бруса
Новій людині — щоб молилась там
З Тобою разом в Імені Ісуса.

Єлеєм Неба, ніжністю долонь
Знімаєш біль і думи невеселі,
Запалюєш живильний Свій вогонь
В людському серці — у пісках пустелі.

І там розводиш Свій квітучий сад,
І сієш в ньому дивні, пишні квіти,
І вчиш уста співать на Божий лад,
Навчаєш серце Господа любити.

Стає людина так дитям Твоїм:
Несе у серці помисли із неба,
Як ті, Дванадцять, що ходили з Ним.
А кращого — не буде.
                                       І не треба



*  *  *
Коли Господь торкається душі
Коли Господь торкається душі —
Тоді в життя приходить Боже диво:
Запеклий грішник — більше не грішить,
А бідний — відчуває, що щасливий.

Це дух людський, мов пташеня з яйця,
Яке долоні Божії зігріли,
Виходить в світ  без краю і кінця,
Стає на крилах в дивній Божій силі.

Коли Господь торкається душі —
Для Істини їй Бог  відкриє очі;
Стає бридким життя у довгій лжі,
Лукавий — вже лукавити не хоче.

В пустелі серця — родить виноград,
А в скелях звички — б’ють живі джерела,
Душа стає немов квітучий сад,
А все гріховне темряви — померло.

Коли Господь торкається душі —
Приходить голод на Господнє Слово,
І немовля  наїстися спішить,
Коли воно — обмите і здорове.

Тоді Господь дає Своє знання,
І відкриває серцю невідоме,
Навчає  бачить різні барви дня,
Не йти до зла, і не стоять у злому.

Приводить Він до поля Божих справ,
До радості у волі Божій жити:
До  Істини, яку Дух Божий дав,
Що носить дивне ймення — Утішитель.

Коли Господь торкається душі —
Тебе торкнулась Всесвіту Величність.
І ти, людино, більше не лежи:
Для тебе двері відчинила Вічність.



Протистояння

Моєму серцю велено: — Іди!
Тебе хай в русі сонце відшукає!
І не бери ні хліба, ні води —
Все необхідне вже тебе чекає!

Іди тепер, хоч б і - босоніж:
Дорога довга, та не буде  болю.
До чого ти прив’язаний — відріж,
Бо де мотузка — там не буде волі.

І не лякайся, що бракує сил
І до землі згинає тіло неміч:
Ти матимеш надійну пару крил,
І праведної сили дивну велич.

І буде спокій на твоїй душі,
І буде крок твій в радості і мирі.
Іди!  Не стій, не спи, і не лежи —
І буде все із віри і у вірі.

Як це почув — піднявся і побіг!
Та  голос інший зводити став ґрати:
«Ти ж весь в гріхах — від голови до ніг:
Хіба  тобі це море благодаті?

Усе почуте — видумці рідня,
Таке старезне, тихе божевілля:
Бо бруд і блуд, підступність і брехня
Справляють вічне між людьми весілля.

Тут головне — як вправно граєш роль,
Що хочеш ти, які твої турботи:
Не ловиш ґав — і ти уже король!
А в королів розваги — це робота.

Поглянь кругом — цих королів полки!
І хоч би хтось посмертного лякався!
Бо всіх одні з’їдають черв’яки:
І хто ковтав, і хто лиш облизався.

Що є у долі — те не обмине.
Та ти не спи:  бо  що вхопив — те маєш.
Життя в людини все-таки одне:
Воно таке, яке ти вибираєш».

...Куди ж іти? Вперед чи навпаки?
Де Істина, а де її облуда?
Два напрямки — могутні два бики —
За руки тягнуть, розривають груди!

І поки серце не упало вниз —
Кричу в глибінь  віків, землі і неба:
— Хто Господом ошуканий — озвись!
Від сотворіння світу — є хто-небудь?

Глухе мовчання від усіх кінців.
А у минуле не кричу, не кличу —
Не зажили ще на душі рубці,
І синяки ще не зійшли з обличчя.

Я йшов у радість, а знайшов біду.
За успіхом — прийшли борги, тривоги.
Я вибрав Божу віру. В ній — іду!
Бо там Господь. І там Його дороги.

Приготування приходу Господа

Світильники запалені, горять,
Хліби жертовні вже теплом парують —
Всі сили Божі, вся земная рать
Прихід Ісуса як судді готують.

Пора надходить збутися Словам,
Що вписані у час, у долю світу:
Час, визначений Господом, сплива,
Пора надходить Істиною жити.

Вона наверне всіх на Божий круг,
Вогнем небесним всі просвітить душі:
І чий ти ворог, чий ти вірний друг —
Розділить всіх, як океан від суші.

З очей духовних витече туман,
Коли почують наші душі Голос грізний.
І жах відкриє твій самообман,
А радість — віру. Це не зміниш — пізно.

Відкриється усе твоє земне,
Усе мале, усе твоє велике,
І кожну душу присуд не мине —
Той присуд Божий, що уже навіки.

Ти не шукай той день в календарях,
І не потрібно ним серця лякати:
Бо кожного чекає власний шлях,
Що знає Небо — те землі не знати.

Тримай своє життя у чистоті,
І власне серце грій в долонях віри:
Тоді твій Бог, як і в земнім житті,
Тебе крізь присуд проведе із миром.



Хрещення вогнем

Мій Бог мовчав, коли прийшла біда.
Мій Бог не бачив, як стікали сльози,
Коли я серцем зболеним ридав,
Коли душа дубіла від морозу.

Тоді з дитям — і я тоді осліп,
Тоді з дитям — і я вмирав у муках:
Задуха серця тих жахливих діб
Зламала волю, поламала руки.

Мій Бог мовчав.
Бо я Його не чув!
Все бачив Бог — це я Його не бачив!
І віру в Нього — зламану свічу —
Він Сам підняв  і все мені пробачив.

Це Він вогонь пригаслий розпалив,
Це Він простер над нами теплі крила!
Мою дитину вихопив з імли,
І в милості приніс небесну силу!

Такий мій Бог, що сяє у красі.
Такий мій Бог, що нас прикрив Собою!
Він — Перемога, і Життя носій,
Так хрещенням готує нас до бою.



Прозріння

Нещасні долі, доленьки людські:
Чи ви, бува, ще змалку не осліпли,
Коли в житті вели нас повз містки,
По бездоріжжю, де немає світла?

Втішали душі звичністю гріха,
І радістю такою напували,
Що біль від неї досі не стиха,
Хоч літ минулих витекло немало.

Які нестерпні і порожні дні:
Диявол ніби виніс їх із пекла!
Куди від всього дітися мені,
Коли душа заклякла і затерпла?

— Хто я? Для чого? Де мій дім  і рід? —
Звучать і мучать день і ніч питання.
— Я не просився, Господи, в цей світ,
Аби вмиватись кожний день стражданням!

Хто відповість, де істина, де лжа?
Куди веде мене моя дорога?
*  *  *
Ось так тріпоче болісно душа,
Коли почує серце руку Бога.



Боже Слово

Є, є у світі дивна дивина,
Яка в людині оживає знову —
Це із безодні стрімко вирина
На поклик Бога дивне Боже Слово.

Воно і грізне, як Його хода,
Яка і гори втоптує в долини,
Коли, як повінь, наповза біда
 На праведника з рук лихих людини.

Воно ж — ніжніше материнських рук,
Вірніше серця — серця на сторожі,
Коли в спокусах, у стрибку із мук
Душа в гріхах стає дитятком Божим.

Воно — і мед з Ісусових долонь,
А для душі — земні незнані крила.
І той могутній, неземний вогонь,
Що має назву — «Гнів у Божій Силі».

Щасливий вкритий Словом уночі,
А світлим днем — зодягнутий у Слово:
Над ним , як захист — Янголів мечі,
Як вхід у рай,  у Божу відбудову.



Сказання про виклик до Бога

Коли людина зморена засне,
І знак до неї із небес надходить —
На мить коротку дух її майне
До Бога в небо, на коротку сповідь.

Дух скаже все, що скоєне було,
Відкриє Богу помисли таємні,
І що людину із пуття звело,
Які у неї мріяння недремні.

Перерахує все, до волоска
На мертвім тілі,  що собі ночує:
Його торкнулась Істини рука,
Та присуд Божий  тіло не почує.

А дух смиренно встане із колін,
Коли одержить присуд — Боже Слово.
В пошані  Богу зробить він уклін,
І в мертве тіло завітає знову.

І буде Слово Боже — «Так» чи «Ні»,
Допоки світ стояти буде світом:
«Ні» — їй горіти у смолі,  вогні,
«Так» — їй в Ісусі  Господа любити.

І сказане нікого не мине,
Бо це вже камінь, пущений із пращі:
Своїх Ісус до серця пригорне,
А інші — всохнуть, щоб горіти краще.



*  *  *
Прости, мій Боже, може, і не так
Серед  людей Своїх Ти вибираєш.
І чи потрібен серцю Божий знак,
Коли Ти долю кожного читаєш?

Ми всі — пісок, Ти — бистрая Ріка.
Це — головне, і це не перебуде,
Бо відшукала нас Твоя рука,
Не проминула, вимила із бруду,

І підняла в небесну височінь,
Щоб не  сліпила очі нам пилюка.
І благодать у  сотню поколінь
Іде  з такими в радість і  в науку.

Бо це — душі благословенний час,
І це вже інша, із Тобою доля:
Спасибі, Боже,  за любов до нас,
Яка веде нас жити в Божій  волі.



Благая вість

Благословенний Бог-Отець
У милості своїй невпинній
На плач гіркий людських сердець
Послав на землю Бога-Сина.

Пророчим «Сім’ям від жони»,
В долонях Божого народу —
Він виріс без гріха-вини
Під зіркою новою Сходу.

Благая вість! Благая вість!
Син смертю вмилостивив Бога
І в смерть гріхи усіх відніс,
І в небо відновив дорогу!

Благая вість! Бог-Син воскрес!
З Ним — від гріховної розрухи —
Воскрес і той, хто із небес
Одержав дар — Святого Духа!

Благая вість! Цей Божий Син,
У небі славою покритий,
Гуртує всіх людей країн,
Навчає їх, як вічно жити!

Благая Вість, мов виля вод,
Потопом Ноєвим накрила
І ваш, і тівй, і мій народ!
І в ній, і з нею — наша сила!

Вість для голодного — то хліб!
Для спраглого — вода в пустелі!
Всю силу трьох Голгофських діб
Впусти у серце і в оселю!



Неспішний Бог

Неспішний Бог на зоряному троні,
Володарює на Своїй землі.
І Дух Його не знає перепони,
Його дороги не лежать в імлі.

Неспішний Бог, як треба покарати
Криваву душу злодія сердець:
Він віддаляє грізний час розплати,
В покаянні, щоб їх прийшов кінець.

Бог не спішить на сльози у молитві,
І не біжить на піст і крик душі:
Хай довгий час іде у серці битва —
Він промовляє в серце: «Не спіши!»

Він — Бог. Він — Цар. Він — твій Господь єдиний,
Він чує все, Він знає все про нас.
Він зробить все — не як слуга людини,
А так, як Бог: у Свій, у певний час.

Усе живе від Бога хоче брати,
І кожному в щедротах Він дає.
Та все земне потрібно готувати,
Як страву ту, що мати подає.

Хрустять кістками долі нетерплячі,
Лунають крики: «Господи, коли???»
Ісус із ними у стражданнях плаче.
І витягає душі їх з імли.

Святий мій Боже! Ми Твоє творіння:
Дай силу духу — людям і мені,
Нести свій хрест в покорі і терпінні
У перемогу повну, в Божі дні.



Стіни Єрусалима

Як пролягли — могутньо і незримо! —
На всі держави, землі і віки
Високі мури стін Єрусалима —
Не спадщина людини від батьків.

І не межа країни від країни, —
А милість Божа доброго Отця;
Він збудував святиню цю — для Сина,
Бо Син собою врятував серця!

Ці стіни птахолову не здолати,
Їх чорний задум не перестрибне:
На камінь — камінь ліг: не підкопати!
 І навіть буря стіни обмине!

Зате — о диво — на коліна стане
Душа в гріхах, в риданні: «Мій Господь!!! » —
Стіна висока, як туман, розтане,
І ніжний голос  скаже їй: «Заходь!»

Відрадно світу, всесвіту святине,
Єрусалиме, ти на всіх — один!
Хто увійде — той камінь грішний скине,
Бо вивільнить і втішить Божий Син!