Моя родина

Сивина, Сергій Рачинець
Дідусева сопілка, Сергій Рачинець
Колись я виросту, Сергій Рачинець
Хай ще не раз. Сергій Рачинець
Сонячна мрія, Олена Мікула
Коли я виросту, Олена Мікула



Сивина

У дідуся — сивина,
Голова — в тумані…
Звідкіля взялась вона?
Із Афганістану.

Ой, нелегко там було!
Смерть дивилась в вічі.
Безліч друзів полягло,
Відійшли у вічність.

А пішли з життя вони
Не за власні цілі…
Є чимало у війни
Чорних фарб і білих.

Тож не дивно, що дідусь
Світить сивиною,
Пам’ятає, не забувсь
Зустріч із війною.
Сергій Рачинець



Дідусева сопілка

Змайстрував сопілочку дідусь.
Кажуть: в нього руки — золоті.
І тепер я грати на ній вчусь,—
Буду музикантом у житті.

Грай, моя сопілка, вигравай,
Яке веселе літечко в гаю!
Хай співає радо дітвора
Про Вітчизну сонячну мою.

Кожна нотка: до-ре-мі-фа-соль,—
Чарівними звуками бринить.
Грай,моя сопілочко! Дозволь
Душу звеселити хоч на мить.

Бо твоя калинова душа,
Вірю, що приглянеться комусь…
Грай, сопілко! Кожного — втішай.
Змайстрував сопілочку дідусь.
Сергій Рачинець



Колись я виросту…

Так, є у кожного свій шлях.
І я лечу, неначе птах,
І дякую батькам за долю.
Колись я виросту, колись
Згадаю друзів, з ким я вчивсь,
Учителів і рідну школу.

Хай в небі сонце виграє,
Наснагу жити нам дає,
Добро творити у любові,
Бо тільки з ним не згасне світ.
Бо тільки батька заповіт
Веде сьогодні нас до Бога.

Тож хай веселим зріє день,
На струни сонячні кладе
Свою мелодію мажорну.
Розквітне барвами земля —
Всміхнешся ти, всміхнуся я,
І світ, розбурханий, як море.
Сергій Рачинець



Хай ще не раз

У весняну вишневу заметіль
Злетяться соловейки звідусіль
І заспівають давню пісню знов
Про світлу й щиру батьківську любов.

Хай лине пісня ця у небеса —
Сріблиться спів у наших голосах.
Від нього роси зблиснуть в споришах,
Народиться веселка у житах.

Тож ми сьогодні — доньки і сини,
Уклін батькам приносимо земний.
За мир і спокій, сонячну ясу,
За рідну землю, за її красу.

За день дзвінкий, що вигнувся, як лук,
За дивну ніжність материнських рук,
За той вогонь життя, що у серцях,
За віру в Бога, нашого Творця.

Хай ще не раз — вишнева заметіль,
Злетяться соловейки звідусіль
І заспівають давню пісню знов
Про світлу й щиру батьківську любов.
Сергій Рачинець



Сонячна мрія

Малювала Соня хату:
Двері, ганок, дах, віконце,
Коло хати мама й тато,
Угорі — яскраве сонце.

А з віконця визирають
Семеро дитячих личок —
Дуже хоче Соня мати
Стільки братиків й сестричок.

Каже мама: «Люба доню,
Замала у нас хатина».
«Ну, гаразд, — зітхає Соня, —
Хай хоча б одна дитина!

Хоч Гануся, хоч Катруся,
Галя, Оля чи Марічка,
Дуже хочу, щоб у мене
Хоч одна була сестричка.

Буду я її возити
На прогулянку в візочку,
Зможу я всього навчити,
Що дізналася в садочку.

Будемо добра ми вчитись
І слухняними зростати.
Я навчу її молитись,
І любити маму й тата».
Олена Мікула



Коли я виросту

Завжди в мого тата
Різних справ багато:
Вранці — на роботу,
У гараж — в суботу.

В вихідні на свято —
Щось ремонтувати,
У неділю — дача.
А дитина плаче…

Коли я, як тато,
Діток буду мати,
Я весь час із ними
Буду разом гратись.

Їх навчу у річці
Карасів ловити,
У м’яча ганяти,
Та авто водити.

Взимку на санчатах,
Будемо кататись,
І у річці влітку
Будемо купатись.

Буду разом з ними
Біблію читати,
Скаже мама: «Сину,
Ти чудовий тато!»
Олена Мікула