Поетична майстерня

Словник поетичних термінів

ЯМБ (грец. iambos — напасник) — в античній версифікації тримірна стопа з двох (довгий та короткий) складів, у силабо-тонічній системі — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (U—).
В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади, хоч можливі пропуски метричних наголосів (пірихій), що урізноманітнює багатство віршової ритмомелодики.

Найрідкіснішим в українській поезії є одностопний ямб:
Іду посеред поля я,
Іду;
Голівонька вже крутиться —
Впаду,
Тоді надлине мавонька,
Як сон (...) (В. Поліщук).

Не часто трапляється й двостопний ямб. Його прикладом може бути строфа з поеми І. Драча «Смерть Шевченка», подовжена у третьому рядку гіпердактилічною клаузулою:
Вишневий цвіт
З вишневих віт
Вишневий вітер
Завіває з віт.

Тристопний ямб також не дуже поширений:
Заквіт осінній сум,
осінній сум заквіт.
На віях я несу
гаптований привіт —
і любій принесу,
прохатиму: візьми;
заквіт осінній сум —
заквітнемо і ми (В. Чумак).

Чотиристопний ямб, завдяки своїй гнучкості та місткості, — найуживаніший в українській поезії:
Яких іще зазнаю кар?
Якими нетрями ітиму
Шляхами з Риму і до Криму
Під гвалт і кпини яничар? (І. Світличний).

Часто спостерігається п'ятистопний ямб:
Гарячий день — і враз достигне жито
І доп'яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще непережитий,
Єдиний день — мого життя корона (Олена Теліга).

Шестистопний ямб, що за кількістю складів відповідає александрійському віршеві, був улюбленим розміром київських «неокласиків», передовсім М. Зерова, хоч до нього зверталися й інші автори, зокрема Б.-І. Антонич:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко (...).

Семистопний ямб спостерігається серед вільних ямбів:
Зсуваються усе грізніше чорносизі хмари...
Стає на всій землі надто душно, темно, тяжко, млосно...
...І тоскно
В мінливім блискавок червонім миготінні (...) (А. Казка).

Восьмистопний ямб — крайній, помежовий у сучасній ритмо-метричній системі:
Струмує гімн рослин, що кличуть про нестримність зросту,
і серцю, мов по сьомій чарці, невисловно п'янко.
Від'їду вже. Тут був я тільки принагідним гостем.
До інших зір молитимусь і інших ждати ранків (Б.-І. Антонич).

В Елладі ямбом називали жартівливі вірші, що використовувалися під акомпанемент музичного інструмента — ямбіке. Згодом ямб означає будь-який сатиричний твір, написаний ямбічним розміром.
Пізніше ямб поступово виповнювався жанровим змістом, що в українській поезії засвідчили збірки С. Гординського «Слово на каменях. Римські ямби» (1937), М. Бажана «Ямби» (1940). Ямб вживається у формі вільного вірша як вільний ямб при різній кількості стоп у віршовому рядку та астрофічній будові, зберігаючи традиційне римування. Найчастіше такий ямб практикується в жанрі байки і тому називається байковим віршем. Ямб використвоується й за відсутності римування в межах строфи, власне, у білих віршах:
(...) Коли нараз мені в чужому краї
не вистачить на подих України,
коли поміж небес та океанів
не втримають мене сріблисті крила, —
зостанеться гарячий попіл предків,
і я розвіюсь над широким світом
живучими пилинками землиці —
тієї, у якій коріння хліба,
тієї, у якій моє коріння (П. Перебийніс).

Словник поетичних термінів >>>