Біблійніі мотиви у творчості класиків Олександр Стефанович

Біблійніі мотиви у творчості класиків

Олександр СТЕФАНОВИЧ
(1899 - 1979)

«Христос воскрес!» Давно затерся
Серед потоку слів і зол.
І білим голубом для серця
Не припада вже цей глагол.

І вже не всталого із Гробу
І зниклого у вишині,
А ненаситную утробу
Ми ублажаємо в ці дні.

Пилати, Іроди та Юди
І так далеко до небес.
Воскрес Христос? Як станем люди,
Тоді — Воістину воскрес!

Коляда

М.
Підлили в лямпаду масла,
Щоб лямпада не погасла,
Щоб світила з неба, ясна,
Та на ясла.

Біля ясел — Мати Божа,
Мати Божа, Панна гожа,
Панна чистая, хороша,
Наче рожа.

В ясла глянула, розквітла,
І на мить немов осліпла,—
Стільки впало в очі світла,
Стільки срібла!

«Тепле — сіно, та не досить,—
Загорнути Його в коси-б...»
Теплу ніч у Бога просить
Йому Йосип.

Просиш, Йосипе, не всує —
Круторогі у хліву є,—
Нім — язик, та вухо чує:
Бог вартує.

Ось вони все ближче, ближче,
Сиві, гливі і які ще...
На дитину кожен дише,
Щоб тепліше...

Як лямпада повномасла,
Світить Панна чиста-красна.
Повні срібла, світять ясла.
Ноче ясна!
Прага, 1936

Над Христом

Колишу свою дитину
І співаю їй.
Люляй, люляй, любий сину,
Поки ти ще мій.

Сон-ява мені віщує,
Вітер вість несе.—
Мати бачить, мати чує,
Мати знає все.

Скоро підеш межи люди,
Щоб служити їм.
Шана й дяка тобі буде
На шляху твоїм.

На чолі твоїм корона
І жезло в руці.
В ризах, сину, ти червоних,
Ввесь ти в багреці.

Без упину ллється слава
На мою зорю —
І гримить в народніх лавах:
«Радуйся, царю!»

І, на гору тебе, світе,
Попровадить путь.
Поведуть туди, а звідти
На руках знесуть.

Колишу свою дитину
І співаю їй.
Люляй, люляй, любий сину,
Поки ти ще мій.
Прага, 1940

До св. Володимира

Похитнулися міри й виміри,
Стільки зверглося вір, богів,—
Тільки Він стоїть, Володимире,
Той, до кого ти нас привів.

У сліпучому сконі атому,
В лютім подиху всекінця,
Липі виблискує на розп'ятому
Рубіновість його вінця.

У нещадному сяйві розпаду
Лиш чорнішою тінь хреста...
Вірим, княже наш, в свого Господа,
В те, що з мертвих Він нам возста!

Христос

Людська мудрість торкнула б місяця
Якби скласти книжки на стос,
Та безмірно над нею виситься,
Та над всім воздвигся Христос.

Від розстрілу — розтління атому
В лютім сяйві земний окрес —
І на нього (лиш тло Розп’ятому)
Тінь гігантську вергає хрест.

Підійнявшись над виром розпаду,
Поборовши в собі мерця,
Він вартує, всерівний Господу,
Бо ще вірить в людські серця.
Міттенвальд, 1947