Володимир САМІЙЛЕНКО
(1864-1925)

Ямби



Ямби

І

Як часто в час сумний,
коли душа зболіла
В давнину думкою літа,
Вбачається мені
стражденна постать мила –
Та постать любая Христа.

Ось, бачу, висить Той,
Хто душу ддав за брата,
Хто в серці мав одну любов,
Осміяний всіма,
замучений від ката,
І з ран біжить святая кров.

А ті, що Він навчав,
і котрі Ним спасались,
Ті вірні всі ученики
У найлютіший час
од страху поховались
Або стоять оддалеки.

І з реготом народ
перед Христом гукає
(Ще мало муки ворогам!):
«Так ось він — той пророк,
що всіх спасає!
Ану тепер спасися сам!..»

І знов я згадую тебе,
Вкраїно-мати,
Твою біду, твій вид сумний;
Округ хреста твого,
мій краю розіп’ятий,
Я чую регіт навісний...