Богдан-Ігор АНТОНИЧ
(1909—1937)

Воскресіння
Veni creador!, Творче, прийди!
Наївність
CONFITEOR, Визнаю
MATER DOLOROSA, Страдальна Мати
LIBER PEREGRINORUM, 3, Книга прочан, 3
Зелені свята
Deus magnificus, Великий Господь



Воскресіння

Дзвони грають зарання, бо зоря сходить рання,
дзвони грають, вітають, бо зоря є ясна,
дзвони грають зарання, від самого світання,
дзвони грають, вітають, воскресає весна.

Дзвони б’ють без угаву,
                            б’ють на радість, на славу,
дзвони б’ють в п’янім герці,
                            хоч замовкли, б’ють знов,
дзвони б’ють без угаву, будять тишу імлаву,
дзвони б’ють, бо у серці воскресає любов.

Дзвони б’ють невгамовно,
                            кличуть чудо містерії,
дзвони б’ють срібнотонно,
                            струмінь радісних слів,
дзвони б’ють самодзвонно, бо це духи матерії,
дзвони б’ють, гармонійний воскресає двоспів.

Дзвони грають шовково, осяйно, барокково,
дзвони грають, вся земля на привіт поспіша
дзвони грають шовково, будять Сонячне Слово,
дзвони грають, бо моя воскресає душа.



Veni creador!
Творче, прийди!

Творче сотні місяців, мільйна зір,
Майстре осяйної музики етеру,
променями сонця сходить твій спокійний зір
в найчорнішу душу й в найчорнішу з всіх печеру.

Пане тиші й реву бур, Настройнику дня й ночі,
Сонячної Правди не пізнаємо ніколи вже?
Ми підносимо на небо неспокійні очі,
та воно мовчить і заздро таємниці стереже.

Пане барв і звуків, запаху квітокі шумуть хвиль,
в кожній речі ти Калагатія, ти Добро й Краса,
для усього ти мета, найбільший, недосяжний шпиль,
о прийди, Всесильний Творче, злинь до нас, немов роса.

Ти акорд космічної гармонії довкола,
я — енгармонійний — серед хвиль боротись мушу;
та коли б моя душа униз упала квола,
дисонанс заглуш і громом вбий безсилу душу.



Наївність

Що це кого турбує,
що я складаю вірші?
Чи добрі є, чи гірші,
це байдуже йому є.

Що це кого цікавить,
що я складаю ямби?
Одне сказав я вам би:
для Божої все слави.

Малі до щастя дверці:
захоплення та неба,
гармонії у серці -
нічого більш не треба.

Чи добрі дні, чи гірші,
думки спокійні, рівні.
На хвалу Божу вірші
пишу собі наївні.
Субота, 26 березня 1932



CONFITEOR
Визнаю
Я боровся із Богом завзято,
не хотів похилити стрункого чола.
О життя мого щедра розтрато!
Пишна гордість мене за собою вела.

Пишна гордість, зухвала та сміла,
полонила мене, обійняла в кліщі.
Я співав боготворення тіла
та благав його: визволь мене від душі.

Лиш на власнім безумстві опертий,
я бажав увесь шлях перейти тільки сам.
Без хитання в наближенні смерти
навіть небо відштовхував, п'яний життям.

А сьогодні я спілий, мов літом,
покінчив молодечі штукарства та герці,
погодився із Богом та світом
і знайшов досконалу гармонію в серці.
Неділя, 27 березня 1932



MATER DOLOROSA
Страдальна Мати

В темну, чорну ніч
віяли вітри.
Срібних зір не ліч;
мерехтить лиш три.

Три самітні зорі,
наче сльози три,
наче перли в морі,
віяли вітри.

Чорна плахта ночі
навкруги шатром.
Чи що бачать очі?
Мати йде шляхом.

Темряви година,
зорі жовтим зерном.
Йде із серцем Сина,
що пробите терном.
Неділя, 27 березня 1932



LIBER PEREGRINORUM, 3
Книга прочан, 3
(Єрусалим)

Дорога жовта під ногами,
блакитне небо понад нами.
Іду незнаними шляхами.
Людина - вічний пілігрим.

Тужу за сміхом і весною,
співають птахи понад мною,
дзвінкі пісні пливуть ясою
перед паломником німим.

На плечах свій несу тягар,
у синій скрині Божий дар,
хоч палить спеки лютий жар,
хоч батогом бичує злим.

І так мандрую без упину,
мов чотки, пхаю кожну днину,
і аж тоді я відпочину,
коли дійду в Єрусалим.
Неділя, 27 березня 1932



Зелені свята

Сьогодні є Зелені Свята,
зелена вже трава.
Моя душа була розп'ята,
сьогодні знов жива.

Усі до церкви поспішіть!
Вій, теплий вітре, повівай!
На дверях власної душі
я вішаю зелений май.

Усюди щастя, радість, сміхи,
мов юність вічно є ще.
Здається, що сам Бог з утіхи
собі в долоні плеще.

Все казкою стає прожогом,
не видно світового бруду.
В долоні плескати із Богом
і я собі теж буду.
Понеділок, 28 березня 1932



Deus magnificus
Великий Господь

На найвищій недеї гір — є Він,
на найглибшім моря дні — є Він,
на небі, гамазеї гір — є Він,
в кожній ночі, в кожнім дні — є Він.

Його чути в шумі вітру та морських бурхливих пін,
всюди, всюди є — Великий та Єдиний;
на найбільший Він серед убогих стін
і в молитві дитини.

Коли кличеш поночі — Він є,
коли кличеш помочі — Він є,
коли шукаєш — Він є,
його вже маєш, бо в тобі — є.

Він — кожній речі мелодію дає,
Він — гармонія, він — акорд музичний.
Він — камертон, що строїть серце твоє,
Він — Звук Досконалий, Величний.