Вітаємо тебе, читачу,
на сторінках сайту, присвяченого
українській християнській поезії

Чому саме українській? Бо... Читати далі >>

Нове на сайті

Гріх недбальства,
або «Грішний» погляд на «духовну» поезію
додано 16.06.2009

Як ви думаєте, що найскладніше у роботі редактора християнської газети чи журналу? Відповіді можуть бути різними, але для мене, редактора з більш як 15-літнім стажем, найважче пояснювати авторові віршів, «які йому дарував вчора вночі Дух Святий», чому ми не можемо їх надрукувати. І друга складність: пояснити цьому ж авторові, що він, отримуючи поетичні рядки від самого Бога, не тільки має право, але й зобов’язаний їх вдосконалювати, правити та шліфувати. Особливо, коли автор аргументує свою непоступливість тим, що це, мовляв, не його вірш, а Господній, він лише як добросовісний слуга, записав надиктоване згори. І ніхто не має права редагувати те, що сказав Святий Дух.

… Тоді була осінь і ніхто ще не знав, що скоро має статися затемнення сонця або, як казала покійна бабуся Горпина, — затьмєніє, значиця.
Григорій любив осінь, і ту осінь, коли мало статися затемнення сонця, по-особливому. Бо коли проходять жнива, а колюча стерня починає чесати пасма бабиного літа — то це вже не літо, але ще не осінь. Осінь — це коли вийти на поріг, а в очі темрява, як перепалене повидло, а ще не видно зірок в небі. Від лісу гул — такий монотонний і рівний, а в лице колючі краплини дощу, а може, то вже не дощ, а сніг… Тоді краще повернутися в теплу хату і слухати, як в грубці потріскують березові поліна.
Читати оповідання "Затемнення сонця "

Фотопроповідь

Читати "Щас спою",
або Невеселі роздуми про веселе життя

За ким гудеш, старезно-сивий, дзвоне?
Кому несеш свою гірку печаль?
Ти бив на сполох мало не до скону,
Коли в душі чорніла раптом даль.
Читати далі збірку "Дзвони вічності" >>>

Володимир САД

Читати Фотопроповідь: "Хрест без Христа"

«Це якийсь неправильний закон. Не потрібний нам такий закон. І звідки він взявся? » — «Був. З самого початку природи». Тут у дискусію вмішується папуга. Він авторитетно заявляє: «Ні, спочатку його не було. А потім його відкрив один мудрий чоловік. Одного разу цьому розумнику впало на голову яблуко — і він відразу і відкрив цей закон». І тут у Мавпи з’являється геніальна думка: «Відкрив? А чи не можна його якось закрити? Якщо воно відкривається, то і повинне закриватися!»
Читати "Велике закриття" >>>

На струнах вічності та віри (Інтерв'ю з Галиною Манів, автором проекту "Українська релігійна поезія")

Винахідник боязко, майже навшпиньки йшов довгим коридором, короткозоро вдивляючись у написи на дверях. Нарешті він знайшов потрібну йому табличку і зупинився перед дверима. Нерішуче потупцювався, і глибоко вдихнувши, як перед стрибком у холодну воду, взявся за ручку.
Господар кабінету, за спиною якого до самої стелі Гімалаями виструнчилися полиці з папками, запитливо глянув на прочинені двері, з-за яких висунулася лисувата голова з окулярами на носі.
— Тут реєструють винаходи? — нерішуче запитала голова, після чого у двері просунувся тулуб, а нарешті і цілий власник голови.
Читати далі >>>

Мовчить Голгофа і мовчить каміння,
Кат діловито піднімає хрест.
Ніхто із них руки його не спинить.
Ніхто іржавий цвях не відбере
.Читати вірші Ольги Чорномаз >>>